Тема №3 «Дії солдата в бою у складі бойових груп»
Заняття №2. «Вибір місця для ведення спостереження. Способи вивчення місцевості, виявлення цілей та доповідь про їх знаходження. Способи боротьби з танками за допомогою ручних гранат та інших засобів озброєння механізованого відділення. Основні види інженерних загороджень. Способи застосування (встановлення) мінно-вибухових загороджень, їх демаскуючі ознаки, порядок їх подолання.»
П.1. Вибір місця для ведення спостереження.
Спостереження — це спосіб розвідки наземного й повітряного противника. Воно ведеться в усіх видах бойових дій. Здійснюється безперервно вдень та вночі, в любий час року і при любій погоді. Спостереження ведеться за допомогою оптичних приладів (бінокль, ТЗК) або неозброєним оком, уночі воно ведеться з використанням приладів нічного бачення, штучного освітлення місцевості та доповнюється підслуховуванням.
Для ведення спостереження у відділенні призначається спостерігач із числа солдатів.
Отримавши завдання, спостерігач вибирає місце для спостереження (якщо воно не було призначене); визначає відстані до орієнтирів та характерних місцевих предметів у призначеному секторі; одночасно він постійно спостерігає за противником.
Місце для спостереження обладнується неподалік від командира відділення, щоб мати можливість уголос доповідати про результати спостереження. Місце для спостереження має забезпечувати добрий огляд, маскування, укриття від вогню противника й мати зручні підходи. Спостерігач розміщується так, щоб бачити й чути якомога більше, а самому бути непомітним для противника.
При розміщенні поруч з окремим предметом зручніше розташуватися з боку тіні. В окопі, воронці або канаві треба розташовуватися так, щоб позаду був насип, горб або кущ, на фоні яких голова спостерігача була б непомітною.
Основним місцем укриття спостерігача від вогню противника є окоп. Тому необхідно за першої можливості відрити його та замаскувати. При обладнанні окопу треба постійно вести спостереження за противником і бути напоготові негайного відкрити вогонь. Для маскування використовуються підручні матеріали, які за своєю формою та кольором не змінять загального фону місцевості навколо місця для спостереження.
П.2 Способи вивчення місцевості, виявлення цілей та доповідь про їх знаходження.
Спостерігачам вказують:
-сектор (полосу) спостереження;
-орієнтири, їх умовні найменування;
-ділянки та об’єкти, які вимагають особливої уваги.
Призначений сектор спостереження розбивають на три зони. Глибина ближньої зони — 400-500 м, середньої — до 1000 м, дальньої — до межі видимості. Межа зон визначається за добре відомими орієнтирами або предметами на місцевості. Огляд ведеться двома способами.
За першим способом огляд починається з ближньої зони й ведеться справа наліво в бік противника. Оглянувши таким чином ближню зону, необхідно для самоконтролю перевірити місцевість за нею. Таким чином оглядаються середня й дальня зони. При цьому відкриті ділянки оглядаються швидше. Місця, де можуть ховатися вогневі засобі противника (скати, горби, балки, кущі, будівлі й т. ін.), оглядаються ретельно.
Другий спосіб передбачає спочатку огляд поздовжних й поперечних шляхів, потім узлісся, околиці населених пунктів, сади, а наприкінці — місцеві предмети. Виявити противника можна за демаскуючими ознаками. Такими ознаками можуть бути сліди гусениць і коліс, стежки, що ведуть до укриття, пожовкле листя й трава, яки використовувалися для маскування сховищ, зброї та військової техніки, поява диму там, де його не має бути. При виявленні ознак присутності противника необхідно вивчити цю ділянку місцевості особливо ретельно за допомогою прибору спостереження й визначити характер цілі (об'єкта).
Доповідь про результати спостереження має бути короткою та чіткою. Це надає можливість командиру відразу знайти те, що виявив спостерігач. Наприклад: «Орієнтир 3, ліворуч 0-30, ближче 100, біля пожовклого куща — кулемет противника». Результати спостереження заносяться до журналу спостереження за певною формою.
Від умілого спостереження в бою залежить виконання бойової задачі, а отже дії солдата-спостерігача мають бути чіткими й умілими.
Успіх спостереження залежіть від уміння спостерігача виявляти об'єкти (цілі) противника за демаскуючими ознаками.
До демаскуючих ознак належать:
— характерні риси об'єктів;
— колір об'єктів, якщо він відрізняється від кольору оточуючої місцевості;
— положення цілей у бойовому порядку противника, характерне розташування їх у відношенні до місцевості й місцевих предметів;
— контури цілей та їхні тіні;.
— відблиски від скелець і металевих частин зброї та бойової техніки;
— ознаки діяльності — рух, звуки, вогонь, дим, пил тощо;
— сліди діяльності — витоптані місця, нові стежки, сліди від гусеничного й колісного транспорту, свіжовикопана земля, залишки будівельних матеріалів, вогнища та ін.;
— гармата, яка веде вогонь по блиску і звуку пострілу, пилу після пострілу при сухому ґрунті;
— вогнева позиція міномета за звуком пострілу та диму. Міномети, як правило, розташовують на відстані до 2 км від переднього краю в ярах, виярках, на зворотних схилах висот, у великих ворон-ках від снарядів, мін та бомб, у ямах і вимоїнах, біля крутих берегів річок, в чагарниках, на лісових галявинах та в інших місцях, які полегшують маскування мінометів та ускладнюють їх виявлення.
П.3 Способи боротьби з танками за допомогою ручних гранат та інших засобів озброєння механізованого відділення.
Танки та броньовані машини (БТР, БМП) іноземних армій призначені для вирішення широкого діапазону задач, що ставляться в сучасному бою, маючи міцне озброєння, надійний захист і високу рухомість, здатні вогнем з ходу завдавати ураження військам. Танкові війська складають основну ударну силу сухопутних військ.
Вони здатні вести бій разом із мотопіхотним підрозділом або самостійно. Танки іноземних армій мають комплекси лазерних прицілів і приладів спостереження, що забезпечують ведення бою вночі. Озброєння в танках стабілізовано у двох площинах. Вони мають фільтровентиляційну установку, протипожежне обладнання та обладнання для підводного водіння, деякі бойові машини мають протикумулятивний та протиатомний захист. Екіпаж танка складається із командира, навідника-оператора, заряджаючого та механіка-водія.
Яким би досконало зробленим не здавався танк, якою б міцною не була його броня, він має уразливі місця й конструктивні недоліки. Це дозволяє вести успішну боротьбу з танками під час бойових дій.
Найбільш уразливі місця танка: ходова частина (гусениця, ведучі та направляючі колеса), борти та корма корпуса й башти, прилади стрільби та спостереження, ствол гармати й кулемета. До конструктивних недоліків можна віднести наявність мертвого простору, утвореного перед танком при максимальному схиленні озброєння, а також обмеженість спостереження й подолання перешкод і загороджень. Варто знати, що при закритті приладів спостереження підручними засобами танк стає «сліпим».
1 — прилади прицілювання; 2 — прилади спостереження; 3 — верхня частина башти; 4 — моторно-трансмісійне відділення; 5 — щілина між корпусом і баштою; 6 — ведучий каток; 7 — опорний каток; 8 — гусениця; 9 — напрямний каток; 10 — відділення управління.
Рис. 1. Уразливі місця танку
У сучасному бою боротьба з танками та броньованими машинами противника покладається в основному на протитанкову артилерію, комплекси ПТКР, а також на протитанкові гранатомети й мінно-вибухові загородження. Не виключена можливість, що окремі танки та броньовані машини можуть прориватися до переднього краю оборони. Їх потрібно знищувати ручними протитанковими гранатами. Якщо до окопу або місця, зайнятого для кидка гранати, наближається танк, солдат вичікує, коли той підійде на відстань 25-30 м, і, використовуючи мертвий простір, кидає протитанкову гранату в танк. Якщо танк не підбитий і продовжує рухатися прямо, солдат лягає на дно окопу або вистрибує в сторону, коли танк пройде, швидко підводиться й кидає гранату в його уразливе місце. Екіпаж підбитого танка при спробі залишити його знищується вогнем з автомата. Метати протитанкову гранату можна в повний зріст, із коліна і з положення лежачи, але обов'язково через укриття, що може захистити від вибухової хвилі й осколків гранати, яка розірвалася. При цьому треба враховувати, що за час польоту гранати танк проходить 5-10 м. Замах гранатою починають плавно, а потім поступово збільшують швидкість руху руки; закінчуючи замах, укладають у кидок усю силу й роблять різкий ривок кистю в момент випуску гранати з руки. Потім негайно ховаються.
Найбільш результативний вогонь по танкам може бути: із ПТРК – до 1500 м; гармати БМП – до 1300 м; РПГ – до 300 м.
Способи боротьби з танками:
П.4. Основні види інженерних загороджень.
Інженерними загородженнями називаються мінно-вибухові засоби, які встановлюються на місцевості, штучно створені перешкоди, зруйновані споруди та об’єкти для нанесення втрат противнику і затримки його просування, створення умов для ураження його вогнем з усіх видів зброї, перешкоджання маневру або змусити рухатися у вигідному для наших військ напрямі.
Інженерні загородження застосовують в усіх видах бою. Ними прикривають рубежі та позиції, фланги та проміжки між ними, пункти управління та інші об’єкти артилерійських підрозділів. Вони можуть встановлюватися також на території, зайнятій противником, у районах розташування наших військ, на шляхах руху та рубежах розгортання.
За характером дії на противника інженерні загородження розподіляються на: мінно-вибухові; невибухові; електризовані; водні; комбіновані.
Основу інженерних загороджень становлять мінно-вибухові загородження. Їх встановлюють за допомогою загороджувачів, дистанційних систем мінувань, вручну. Вони призначаються для ураження живої сили, техніки, руйнування об’єктів противника.
Невибухові загородження виконують із різних місцевих матеріалів і конструкцій промислового виготовлення, а також відриванням ровів, ескарпів та інших перепон.
Електризовані загородження виконують у вигляді засобів з дроту та металевих сіток під напругою для ураження живої сили противника електричним струмом.
Водні загородження виконують на водних перешкодах руйнуванням дамб, гребель, гідростанцій та інших споруд, а також створенням тимчасових або постійних гребель для затоплення і заболочування місцевості.
Комбіновані загородження являють собою комбінації мінно-вибухових, невибухових, електризованих та водних загороджень.
За призначенням інженерні загородження розподіляються на: протитанкові; протипіхотні; протитранспортні; протидесантні; спеціальні; об’єктні; міни-пастки; сигнальні міни.
Для створення загороджень установлюють мінні поля, групи мін, окремі об’єктні міни та фугаси, вузли загороджень, смуги загороджень, зони загороджень.
У свою чергу, мінно-вибухові загородження поділені на: керовані; некеровані.
Інженерні загородження використовуються на першому та другому ступенях готовності.
На першому ступені – на передових позиціях, перед переднім краєм та у проміжках між підрозділами.
На другому ступені – углибині оборони, на шляхах відходу передових загонів та підрозділів бойової охорони.
Основними показниками інженерних загороджень є щільність загороджень і бойова ефективність мінних полів.
Щільність загороджень – ступінь прикриття інженерними загородженнями позицій, рубежів, напрямів дій військ. Визначається як відношення загальної довжини встановлених загороджень до довжини фронту напряму, який прикривається (позиції, смуги, рубежу).
Бойова ефективність мінних полів характеризується імовірністю ураження техніки та живої сили противника і часом їх подолання.
Загородження, які встановлюються дистанційними системами мінування, влаштовуються за короткі терміни у будь-який час доби і на будь-якій доступній для дій військ місцевості.
Для встановлення дистанційних систем мінування залучають артилерію й авіацію.
П.5. Способи застосування (встановлення) мінно-вибухових загороджень, їх демаскуючі ознаки, порядок їх подолання.
Основу мінно-вибухових загороджень, які встановлюються перед позиціями підрозділів та у районах оборони, складають мінні поля.
Протитанкове мінне поле (ПТМП) має розміри по фронту 200–300 м і більше, а в глибину 60–120 м і більше. Міни встановлюють у 3–4 ряди з відстанню між рядами 20–40 м і між мінами в ряд 4 та 5,5 м для протигусеничних та 8 або 11 м для протиднищевих мін.
Витрата мін на 1 км фронту мінного поля може становити: протигусеничних 750–1000 мін; протиднищевих 300–400 мін.
На особливо важливих напрямах ПТМП можуть установлюватися із завищеною витратою мін на 1 км фронту: 1000 та більше протигусеничних; 500 та більше протиднищевих.
Імовірність ураження броньованих цілей:
- на мінному полі з протигусеничними мінами з витратою 750 мін – 0,57;
- на мінному полі з протиднищевими мінами з витратою 400 мін – 0,85.
Протипіхотне мінне поле (ППМП) установлюють перед переднім краєм і, як правило, перед протитанковим мінним полем для його прикриття.
Розміри:
- по фронту від 30 до 300 м і більше;
- у глибину 10–50 м і більше.
Кількість рядів 2–4.
Відстань між рядами 2–4 м і більше; між мінами в ряду: не менше 1 м – для фугасних; 1–2 радіуси суцільного ураження – для осколкових.
Витрата мін на 1 км мінного поля становить: фугасних 2000–3000 шт.; осколкових 100–300 шт.
Імовірність ураження живої сили противника:
- для ППМП з фугасних мін з витратою 2000 мін на 1 км МП – 0,15–0,2.
- для ППМП з осколкових мін з витратою 100 мін на 1 км МП – 0,3–0,5.
Мінні поля установлюють вручну одним із таких способів:
1) при зіткненні з противником – по мінному шнуру, який кладуть перпендикулярно до фронту;
2) коли противник не діє вогнем на підрозділи – стройовим розрахунком по мінному шнуру, який кладуть паралельно фронту (рис. 2).
Рисунок 2 – Встановлення протитанкового мінного поля стройовим розрахунком при піднесенні кожним військовослужбовцем 4 мін
Артилерійські підрозділи встановлюють мінні поля стройовим розрахунком у такому порядку:
- визначають тильний кордон мінного поля (лінія базису) вказівками (віхами);
- підносять міни до лінії базису;
- розносять і установлюють міни;
- фіксують мінні поля на карті, складають формуляр.
При мінуванні стройовим розрахунком залежно від прийнятої схеми кожен військовослужбовець може переносити і установлювати до 4 мін.
При мінуванні у світлий час військовослужбовці розкладають міни на ґрунт від лінії базису до першого ряду мінного поля, а при русі назад установлюють міни у ґрунт.
При мінуванні вночі кожен військовослужбовець несе з собою міни до дальнього ряду (першого ряду), де встановлює у ґрунт 1 міну, а з трьома повертається до ближнього ряду і там проводить установку наступної міни і так до останнього ряду.
Усі загородження (встановлені або розвідані) фіксуються, тобто визначається їх точне положення стосовно орієнтирів, які є на місцевості і топографічній карті.
На кожне мінне поле або групу мін складають формуляр у 3 примірниках, які передають у штаб частини. Формуляр мінного поля складається із схеми прив’язки мінного поля до карти, схеми мінного поля і текстової частини.
Встановлені мінні поля повинні знаходитися під постійною охороною та спостереженням. При усіх змінах у мінних полях робляться помітки у формулярі.
Демаскуючими ознаками мін є: невеликі бугорки над ними, не прибрана при їх установці земля, зимою утоптаний сніг, осадка ґрунту, забута укупорка від мін та вибухачів, забутий інструмент та прилад для мінування, сліди машин, людей, покажчики та огородження.
Проходи в таких мінних полях можна проробити наступними способами: вибуховим; механічним; комбінованим; вручну.
А) ВИБУХОВИЙ СПОСІБ ПРОРОБЛЕННЯ ПРОХОДІВ
Для пророблення проходів в мінних полях вибуховим способом використовують: - установку розмінування УР-77 з зарядом УЗП-77; - установку розмінування УР-83П з зарядом УЗП-8З; - заряд розмінування ЗРП-2 для пророблення проходів в протипіхотних мінних полях. Для пророблення проходів в дистанційно встановлених мінних полях за допомогою установки УР-77 заряд на мінне поле подається в одну нитку маючи загальну довжину 186 м і розхід ВР 4 кг на погонний метр. При вибуху заряду проробиться прохід шириною 6 м і протяжність до І80 м. Для пророблення проходів в мінних полях великої глибини можливе застосування двох зарядів УЗП-77. При цьому перший заряд подається за мінне поле і підтягується установкою УР-77 до ближньої границі мінного поля, де здійснюється його підрив. Другий заряд також подається за мінне поле з тієї ж пускової позиції і підтягується до зміщення його хвостової частини з ділянкою проходу, проробленої першим зарядом. Після вибуху другого заряду прохід перевіряється саперами на наявність мін і позначається знаками. При неспівпаданні отворів проходів, пророблених вибухом першого та другого зарядів, дорозмінування ділянки мінного поля між ними здійснюється вручну. Протяжність проходу до 350 м ; ширина - не менше 6 м, час пророблення 15 - 20 хв. За допомогою заряду розмінування ЗРП-2. В залежності від умов місцевості, ширина проходу стежки при вибухові заряду може бути різною : - на місцевості з густим рослинним покровом - біля 1 м; - на ґрунтовій дорозі - 2-2,3 м; - на взлітно - посадочній смузі - до 4 м. Протяжність проходу стежки – 50-55 м. При великій глибині мінного поля можна здійснювати послідовний пуск декількох зарядів ЗРП-2. Пророблений прохід-стежка перевіряється та при необхідності позначається.
Б) МЕХАНІЧНИЙ СПОСІБ ПРОРОБЛЕННЯ ПРОХОДІВ.
При механічному способі міни виносяться за межі проходу, приводяться в дію, або знищуються за допомогою мінних тралів. За допомогою тралів КМТ-6, КМТ-7 проходи пророблюються на шляхах руху військ, де встановлені міни добре видно. При цьому екіпаж танку веде візуальний пошук мін по всій ширині проїжджої частини, а механік - водій здійснює їх знищення шляхом наїзду катковими секціями трала.
При відсутності каткових тралів прохід може пророблюватися за допомогою ножових тралів типу КМТ-6, КМТ-10. В даному випадку міни відкидаються ножовими секціями трала за межі проходу. При проробленні проходу на ґрунтовій дорозі на місцевості поза дорогою, між робочим органом тралу та міною створюється шар ґрунту, товщиною 10-15 см, який при вибуху міни зберігає ножову секцію від пошкоджень. Пророблений прохід перевіряється, міни знищуються вручну. Темп пророблення проходу 1,5-2 км/год. Найбільш ефективним засобом для пророблення проходів являється колійний трал КМТ-7 КН, обладнаний електромагнітною приставкою, яка приводить в дію міни з неконтактними підривниками на відстані. Швидкість тралення збільшується до 8-12 кмгод; ширина проходу 4-5 м. Пророблений прохід також перевіряється і позначається. При наявності в підрозділі, що призначений для пророблення проходу в змішаному мінному полі, танка або БМП з мінним тралом спочатку пророблюється колійний прохід, поширення якого до 6,5 м здійснюється вручну. Знешкодження мін проводиться зарядами ВР або стягування їх кішками. Інженерні машини розгородження ИМР, ИМР-2, шляхопрокладачі БАТ-2, танки з БТУ можуть пророблювати проходи за допомогою бульдозерного обладнання. При цьому зрізається шар ґрунту товщиною 5-10 см і відкидається за межі проходу разом з мінами. Ширина проходу рівна 3,5 - 4м; темп пророблення проходів 0,5-1,5 км/год. Після пророблення проходу підрозділ, що призначений для виконання цього завдання, з допомогою штатних засобів розвідки провіряє його і позначає. Проходи в мінних полях можуть пророблюватися також шляхом розстрілюванням знайдених мін з стрілецької зброї. Розстрілювання мін повинно здійснюватись з зупинок, короткими чергами на відстані 30-50 м. На знищення однієї міни витрачується від 3 до 10 патронів. Міна або руйнується, або спрацьовує після зрушення. Темп пророблення проходу 1-2 км/год. Проходи в дистанційно встановлених мінних полях можуть долатись з використанням найпростіших пристроїв, які виготовляються силами військ. Інженерні машини загородження ИМР, ИМР-2 шляхопрокладачі БАТ-2, можуть обладнатися ланцюговими пристроями для тралення, які складаються з несучої конструкції (труба, швелер, двотавр та ін.) і тральної конструкції (ланцюга, тросу і т.д.). Пристрій для тралення зсуває міну або перевертає її. Після чого вона спрацьовує. Ширина проходу становить 3,5 - 4м, темп подолання проходу 2 - 3 км/год.
Пристрій для тралення може бути закріплено за одним або двома танками з тралом, які будуть використовуватись при суцільному розмінуванні місцевості. На аеродромах, дорогах з твердим покриттям, на наплавних мостах можливе здування мін потоком повітря або ж змивання їх потоком води. Подолання проходів в поєднанні вибухового і механічного способів (комбінованим) здійснюється в ДВМП з протигусеничних мін і мін з різноманітними типами підривників. Для розширення колійного проходу, проробленого танком з тралом використовуються секції здовженого заряду типу УЗП-77, який буксирується цим же танком. Заряд подається на мінне поле в дві смуги, на відстані 2 - 3 м один від одного по протраленим коліям. Вибух заряду проводиться електричним способом з танку. При вибусі утворюється прохід 8 – 10 м, який перевіряється і позначається.
В) ПРОРОБЛЕННЯ ПРОХОДІВ ВРУЧНУ.
Цей спосіб оснований на пошуку і знищенні мін за допомогою найпростіших засобів. Протипіхотні міни з натяжними датчиками цілі відшукуються і приводяться в дію за допомогою кішок, які закидаються на мінне поле і підтягуються до себе номером розрахунку з укриття або броньованої машини. На відстані І5 - 25м. Фугасні міни знищуються за допомогою накладних зарядів ВР масою 200-400 гр. Інженерно-саперне відділення, призначене для пророблення проходу в змішаному мінному полі, розбивається на три розрахунки. З початком виконання задачі перший розрахунок (1 - 3 номери), оснащені кішками і щупами, з встановленого рубежу тралить протипіхотні міни і веде пошук протитанкових мін. Кішки закидаються на 15 - 25 м і підтягуються із укриття, або ж положення лежачи. Після 2 - 3-х закидів номери першого розрахунку просуваються вперед на 5 - 10 м, візуально ведучи пошук протитанкових мін. Біля знайденої міни встановлюється прапорець на відстані 1,5 - 2м від неї. Другий розрахунок за допомогою жердини (3 - 4м) укладають поряд з протитанковою міною 200 гр. тротилову шашку зі встановленою в неї запалювальною трубкою. Третій розрахунок (6 номер), рухаючись на віддаленні 30 - 35м за другим позначає пророблений прохід указками (віхами). Час на влаштування 100 м проходу - 1 година. Призначення, склад і забезпечення груп розмінування - 25 хв. Позаштатні групи розмінування (ПГР) створюються в підрозділах родів військ з метою забезпечення їх самостійного виходу з замінованого району або пророблення проходів на шляхах руху.
ПОДИВИТИСЬ ПРЕЗЕНТАЦІЮ ДО ТЕМИ
Домашнє завдання
1. Вивчити вимоги до обладнання й маскування місця для спостереження. Вивчити характеристику танків та броньованих машин, їх уразливі місця.
2. Прочитати відповідний розділ підручника «Захист Вітчизни. 10-11 клас» (ред. М.М. Бака), ст. 176-188. 2) параграф 6, 9-11.
3. Записати в зошит основні демаскуючі ознаки різних цілей.
П.1. Вибір місця для ведення спостереження.
Спостереження — це спосіб розвідки наземного й повітряного противника. Воно ведеться в усіх видах бойових дій. Здійснюється безперервно вдень та вночі, в любий час року і при любій погоді. Спостереження ведеться за допомогою оптичних приладів (бінокль, ТЗК) або неозброєним оком, уночі воно ведеться з використанням приладів нічного бачення, штучного освітлення місцевості та доповнюється підслуховуванням.
Для ведення спостереження у відділенні призначається спостерігач із числа солдатів.
Отримавши завдання, спостерігач вибирає місце для спостереження (якщо воно не було призначене); визначає відстані до орієнтирів та характерних місцевих предметів у призначеному секторі; одночасно він постійно спостерігає за противником.
Місце для спостереження обладнується неподалік від командира відділення, щоб мати можливість уголос доповідати про результати спостереження. Місце для спостереження має забезпечувати добрий огляд, маскування, укриття від вогню противника й мати зручні підходи. Спостерігач розміщується так, щоб бачити й чути якомога більше, а самому бути непомітним для противника.
При розміщенні поруч з окремим предметом зручніше розташуватися з боку тіні. В окопі, воронці або канаві треба розташовуватися так, щоб позаду був насип, горб або кущ, на фоні яких голова спостерігача була б непомітною.
Основним місцем укриття спостерігача від вогню противника є окоп. Тому необхідно за першої можливості відрити його та замаскувати. При обладнанні окопу треба постійно вести спостереження за противником і бути напоготові негайного відкрити вогонь. Для маскування використовуються підручні матеріали, які за своєю формою та кольором не змінять загального фону місцевості навколо місця для спостереження.
П.2 Способи вивчення місцевості, виявлення цілей та доповідь про їх знаходження.
Спостерігачам вказують:
-сектор (полосу) спостереження;
-орієнтири, їх умовні найменування;
-ділянки та об’єкти, які вимагають особливої уваги.
Призначений сектор спостереження розбивають на три зони. Глибина ближньої зони — 400-500 м, середньої — до 1000 м, дальньої — до межі видимості. Межа зон визначається за добре відомими орієнтирами або предметами на місцевості. Огляд ведеться двома способами.
За першим способом огляд починається з ближньої зони й ведеться справа наліво в бік противника. Оглянувши таким чином ближню зону, необхідно для самоконтролю перевірити місцевість за нею. Таким чином оглядаються середня й дальня зони. При цьому відкриті ділянки оглядаються швидше. Місця, де можуть ховатися вогневі засобі противника (скати, горби, балки, кущі, будівлі й т. ін.), оглядаються ретельно.
Другий спосіб передбачає спочатку огляд поздовжних й поперечних шляхів, потім узлісся, околиці населених пунктів, сади, а наприкінці — місцеві предмети. Виявити противника можна за демаскуючими ознаками. Такими ознаками можуть бути сліди гусениць і коліс, стежки, що ведуть до укриття, пожовкле листя й трава, яки використовувалися для маскування сховищ, зброї та військової техніки, поява диму там, де його не має бути. При виявленні ознак присутності противника необхідно вивчити цю ділянку місцевості особливо ретельно за допомогою прибору спостереження й визначити характер цілі (об'єкта).
Доповідь про результати спостереження має бути короткою та чіткою. Це надає можливість командиру відразу знайти те, що виявив спостерігач. Наприклад: «Орієнтир 3, ліворуч 0-30, ближче 100, біля пожовклого куща — кулемет противника». Результати спостереження заносяться до журналу спостереження за певною формою.
Час спостереження
|
Де та що виявлено
|
Кому та коли зроблено доповідь
|
5.20
|
21 лютого 2003 року. Орієнтир 3, ліворуч 0-30, ближче 100, біля пожовклого куща —
кулемет противника
|
Сержанту Петренко
о 5.20
|
Від умілого спостереження в бою залежить виконання бойової задачі, а отже дії солдата-спостерігача мають бути чіткими й умілими.
Успіх спостереження залежіть від уміння спостерігача виявляти об'єкти (цілі) противника за демаскуючими ознаками.
До демаскуючих ознак належать:
— характерні риси об'єктів;
— колір об'єктів, якщо він відрізняється від кольору оточуючої місцевості;
— положення цілей у бойовому порядку противника, характерне розташування їх у відношенні до місцевості й місцевих предметів;
— контури цілей та їхні тіні;.
— відблиски від скелець і металевих частин зброї та бойової техніки;
— ознаки діяльності — рух, звуки, вогонь, дим, пил тощо;
— сліди діяльності — витоптані місця, нові стежки, сліди від гусеничного й колісного транспорту, свіжовикопана земля, залишки будівельних матеріалів, вогнища та ін.;
— гармата, яка веде вогонь по блиску і звуку пострілу, пилу після пострілу при сухому ґрунті;
— вогнева позиція міномета за звуком пострілу та диму. Міномети, як правило, розташовують на відстані до 2 км від переднього краю в ярах, виярках, на зворотних схилах висот, у великих ворон-ках від снарядів, мін та бомб, у ямах і вимоїнах, біля крутих берегів річок, в чагарниках, на лісових галявинах та в інших місцях, які полегшують маскування мінометів та ускладнюють їх виявлення.
П.3 Способи боротьби з танками за допомогою ручних гранат та інших засобів озброєння механізованого відділення.
Танки та броньовані машини (БТР, БМП) іноземних армій призначені для вирішення широкого діапазону задач, що ставляться в сучасному бою, маючи міцне озброєння, надійний захист і високу рухомість, здатні вогнем з ходу завдавати ураження військам. Танкові війська складають основну ударну силу сухопутних військ.
Вони здатні вести бій разом із мотопіхотним підрозділом або самостійно. Танки іноземних армій мають комплекси лазерних прицілів і приладів спостереження, що забезпечують ведення бою вночі. Озброєння в танках стабілізовано у двох площинах. Вони мають фільтровентиляційну установку, протипожежне обладнання та обладнання для підводного водіння, деякі бойові машини мають протикумулятивний та протиатомний захист. Екіпаж танка складається із командира, навідника-оператора, заряджаючого та механіка-водія.
Яким би досконало зробленим не здавався танк, якою б міцною не була його броня, він має уразливі місця й конструктивні недоліки. Це дозволяє вести успішну боротьбу з танками під час бойових дій.
Найбільш уразливі місця танка: ходова частина (гусениця, ведучі та направляючі колеса), борти та корма корпуса й башти, прилади стрільби та спостереження, ствол гармати й кулемета. До конструктивних недоліків можна віднести наявність мертвого простору, утвореного перед танком при максимальному схиленні озброєння, а також обмеженість спостереження й подолання перешкод і загороджень. Варто знати, що при закритті приладів спостереження підручними засобами танк стає «сліпим».
1 — прилади прицілювання; 2 — прилади спостереження; 3 — верхня частина башти; 4 — моторно-трансмісійне відділення; 5 — щілина між корпусом і баштою; 6 — ведучий каток; 7 — опорний каток; 8 — гусениця; 9 — напрямний каток; 10 — відділення управління.
Рис. 1. Уразливі місця танку
У сучасному бою боротьба з танками та броньованими машинами противника покладається в основному на протитанкову артилерію, комплекси ПТКР, а також на протитанкові гранатомети й мінно-вибухові загородження. Не виключена можливість, що окремі танки та броньовані машини можуть прориватися до переднього краю оборони. Їх потрібно знищувати ручними протитанковими гранатами. Якщо до окопу або місця, зайнятого для кидка гранати, наближається танк, солдат вичікує, коли той підійде на відстань 25-30 м, і, використовуючи мертвий простір, кидає протитанкову гранату в танк. Якщо танк не підбитий і продовжує рухатися прямо, солдат лягає на дно окопу або вистрибує в сторону, коли танк пройде, швидко підводиться й кидає гранату в його уразливе місце. Екіпаж підбитого танка при спробі залишити його знищується вогнем з автомата. Метати протитанкову гранату можна в повний зріст, із коліна і з положення лежачи, але обов'язково через укриття, що може захистити від вибухової хвилі й осколків гранати, яка розірвалася. При цьому треба враховувати, що за час польоту гранати танк проходить 5-10 м. Замах гранатою починають плавно, а потім поступово збільшують швидкість руху руки; закінчуючи замах, укладають у кидок усю силу й роблять різкий ривок кистю в момент випуску гранати з руки. Потім негайно ховаються.
Найбільш результативний вогонь по танкам може бути: із ПТРК – до 1500 м; гармати БМП – до 1300 м; РПГ – до 300 м.
Способи боротьби з танками:
- знищення танка, що приближається назустріч з відстані 25-30 м;
- знищення танка вдогін метанням гранати в його борт або кормову частину;
- знищення танка при русі вдовж фронту на відстані 15-20 м від солдата і швидкістю приблизно 15 км/ год з виносом точки прицілюваня на ½ корпуса танка;
- осліплення танка шляхом стрибка на броню і закривання оглядових щілин.
П.4. Основні види інженерних загороджень.
Інженерними загородженнями називаються мінно-вибухові засоби, які встановлюються на місцевості, штучно створені перешкоди, зруйновані споруди та об’єкти для нанесення втрат противнику і затримки його просування, створення умов для ураження його вогнем з усіх видів зброї, перешкоджання маневру або змусити рухатися у вигідному для наших військ напрямі.
Інженерні загородження застосовують в усіх видах бою. Ними прикривають рубежі та позиції, фланги та проміжки між ними, пункти управління та інші об’єкти артилерійських підрозділів. Вони можуть встановлюватися також на території, зайнятій противником, у районах розташування наших військ, на шляхах руху та рубежах розгортання.
За характером дії на противника інженерні загородження розподіляються на: мінно-вибухові; невибухові; електризовані; водні; комбіновані.
Основу інженерних загороджень становлять мінно-вибухові загородження. Їх встановлюють за допомогою загороджувачів, дистанційних систем мінувань, вручну. Вони призначаються для ураження живої сили, техніки, руйнування об’єктів противника.
Невибухові загородження виконують із різних місцевих матеріалів і конструкцій промислового виготовлення, а також відриванням ровів, ескарпів та інших перепон.
Електризовані загородження виконують у вигляді засобів з дроту та металевих сіток під напругою для ураження живої сили противника електричним струмом.
Водні загородження виконують на водних перешкодах руйнуванням дамб, гребель, гідростанцій та інших споруд, а також створенням тимчасових або постійних гребель для затоплення і заболочування місцевості.
Комбіновані загородження являють собою комбінації мінно-вибухових, невибухових, електризованих та водних загороджень.
За призначенням інженерні загородження розподіляються на: протитанкові; протипіхотні; протитранспортні; протидесантні; спеціальні; об’єктні; міни-пастки; сигнальні міни.
Для створення загороджень установлюють мінні поля, групи мін, окремі об’єктні міни та фугаси, вузли загороджень, смуги загороджень, зони загороджень.
У свою чергу, мінно-вибухові загородження поділені на: керовані; некеровані.
Інженерні загородження використовуються на першому та другому ступенях готовності.
На першому ступені – на передових позиціях, перед переднім краєм та у проміжках між підрозділами.
На другому ступені – углибині оборони, на шляхах відходу передових загонів та підрозділів бойової охорони.
Основними показниками інженерних загороджень є щільність загороджень і бойова ефективність мінних полів.
Щільність загороджень – ступінь прикриття інженерними загородженнями позицій, рубежів, напрямів дій військ. Визначається як відношення загальної довжини встановлених загороджень до довжини фронту напряму, який прикривається (позиції, смуги, рубежу).
Бойова ефективність мінних полів характеризується імовірністю ураження техніки та живої сили противника і часом їх подолання.
Загородження, які встановлюються дистанційними системами мінування, влаштовуються за короткі терміни у будь-який час доби і на будь-якій доступній для дій військ місцевості.
Для встановлення дистанційних систем мінування залучають артилерію й авіацію.
П.5. Способи застосування (встановлення) мінно-вибухових загороджень, їх демаскуючі ознаки, порядок їх подолання.
Основу мінно-вибухових загороджень, які встановлюються перед позиціями підрозділів та у районах оборони, складають мінні поля.
Протитанкове мінне поле (ПТМП) має розміри по фронту 200–300 м і більше, а в глибину 60–120 м і більше. Міни встановлюють у 3–4 ряди з відстанню між рядами 20–40 м і між мінами в ряд 4 та 5,5 м для протигусеничних та 8 або 11 м для протиднищевих мін.
Витрата мін на 1 км фронту мінного поля може становити: протигусеничних 750–1000 мін; протиднищевих 300–400 мін.
На особливо важливих напрямах ПТМП можуть установлюватися із завищеною витратою мін на 1 км фронту: 1000 та більше протигусеничних; 500 та більше протиднищевих.
Імовірність ураження броньованих цілей:
- на мінному полі з протигусеничними мінами з витратою 750 мін – 0,57;
- на мінному полі з протиднищевими мінами з витратою 400 мін – 0,85.
Протипіхотне мінне поле (ППМП) установлюють перед переднім краєм і, як правило, перед протитанковим мінним полем для його прикриття.
Розміри:
- по фронту від 30 до 300 м і більше;
- у глибину 10–50 м і більше.
Кількість рядів 2–4.
Відстань між рядами 2–4 м і більше; між мінами в ряду: не менше 1 м – для фугасних; 1–2 радіуси суцільного ураження – для осколкових.
Витрата мін на 1 км мінного поля становить: фугасних 2000–3000 шт.; осколкових 100–300 шт.
Імовірність ураження живої сили противника:
- для ППМП з фугасних мін з витратою 2000 мін на 1 км МП – 0,15–0,2.
- для ППМП з осколкових мін з витратою 100 мін на 1 км МП – 0,3–0,5.
Мінні поля установлюють вручну одним із таких способів:
1) при зіткненні з противником – по мінному шнуру, який кладуть перпендикулярно до фронту;
2) коли противник не діє вогнем на підрозділи – стройовим розрахунком по мінному шнуру, який кладуть паралельно фронту (рис. 2).
Рисунок 2 – Встановлення протитанкового мінного поля стройовим розрахунком при піднесенні кожним військовослужбовцем 4 мін
Артилерійські підрозділи встановлюють мінні поля стройовим розрахунком у такому порядку:
- визначають тильний кордон мінного поля (лінія базису) вказівками (віхами);
- підносять міни до лінії базису;
- розносять і установлюють міни;
- фіксують мінні поля на карті, складають формуляр.
При мінуванні стройовим розрахунком залежно від прийнятої схеми кожен військовослужбовець може переносити і установлювати до 4 мін.
При мінуванні у світлий час військовослужбовці розкладають міни на ґрунт від лінії базису до першого ряду мінного поля, а при русі назад установлюють міни у ґрунт.
При мінуванні вночі кожен військовослужбовець несе з собою міни до дальнього ряду (першого ряду), де встановлює у ґрунт 1 міну, а з трьома повертається до ближнього ряду і там проводить установку наступної міни і так до останнього ряду.
Усі загородження (встановлені або розвідані) фіксуються, тобто визначається їх точне положення стосовно орієнтирів, які є на місцевості і топографічній карті.
На кожне мінне поле або групу мін складають формуляр у 3 примірниках, які передають у штаб частини. Формуляр мінного поля складається із схеми прив’язки мінного поля до карти, схеми мінного поля і текстової частини.
Встановлені мінні поля повинні знаходитися під постійною охороною та спостереженням. При усіх змінах у мінних полях робляться помітки у формулярі.
Демаскуючими ознаками мін є: невеликі бугорки над ними, не прибрана при їх установці земля, зимою утоптаний сніг, осадка ґрунту, забута укупорка від мін та вибухачів, забутий інструмент та прилад для мінування, сліди машин, людей, покажчики та огородження.
Проходи в таких мінних полях можна проробити наступними способами: вибуховим; механічним; комбінованим; вручну.
А) ВИБУХОВИЙ СПОСІБ ПРОРОБЛЕННЯ ПРОХОДІВ
Для пророблення проходів в мінних полях вибуховим способом використовують: - установку розмінування УР-77 з зарядом УЗП-77; - установку розмінування УР-83П з зарядом УЗП-8З; - заряд розмінування ЗРП-2 для пророблення проходів в протипіхотних мінних полях. Для пророблення проходів в дистанційно встановлених мінних полях за допомогою установки УР-77 заряд на мінне поле подається в одну нитку маючи загальну довжину 186 м і розхід ВР 4 кг на погонний метр. При вибуху заряду проробиться прохід шириною 6 м і протяжність до І80 м. Для пророблення проходів в мінних полях великої глибини можливе застосування двох зарядів УЗП-77. При цьому перший заряд подається за мінне поле і підтягується установкою УР-77 до ближньої границі мінного поля, де здійснюється його підрив. Другий заряд також подається за мінне поле з тієї ж пускової позиції і підтягується до зміщення його хвостової частини з ділянкою проходу, проробленої першим зарядом. Після вибуху другого заряду прохід перевіряється саперами на наявність мін і позначається знаками. При неспівпаданні отворів проходів, пророблених вибухом першого та другого зарядів, дорозмінування ділянки мінного поля між ними здійснюється вручну. Протяжність проходу до 350 м ; ширина - не менше 6 м, час пророблення 15 - 20 хв. За допомогою заряду розмінування ЗРП-2. В залежності від умов місцевості, ширина проходу стежки при вибухові заряду може бути різною : - на місцевості з густим рослинним покровом - біля 1 м; - на ґрунтовій дорозі - 2-2,3 м; - на взлітно - посадочній смузі - до 4 м. Протяжність проходу стежки – 50-55 м. При великій глибині мінного поля можна здійснювати послідовний пуск декількох зарядів ЗРП-2. Пророблений прохід-стежка перевіряється та при необхідності позначається.
Б) МЕХАНІЧНИЙ СПОСІБ ПРОРОБЛЕННЯ ПРОХОДІВ.
При механічному способі міни виносяться за межі проходу, приводяться в дію, або знищуються за допомогою мінних тралів. За допомогою тралів КМТ-6, КМТ-7 проходи пророблюються на шляхах руху військ, де встановлені міни добре видно. При цьому екіпаж танку веде візуальний пошук мін по всій ширині проїжджої частини, а механік - водій здійснює їх знищення шляхом наїзду катковими секціями трала.
При відсутності каткових тралів прохід може пророблюватися за допомогою ножових тралів типу КМТ-6, КМТ-10. В даному випадку міни відкидаються ножовими секціями трала за межі проходу. При проробленні проходу на ґрунтовій дорозі на місцевості поза дорогою, між робочим органом тралу та міною створюється шар ґрунту, товщиною 10-15 см, який при вибуху міни зберігає ножову секцію від пошкоджень. Пророблений прохід перевіряється, міни знищуються вручну. Темп пророблення проходу 1,5-2 км/год. Найбільш ефективним засобом для пророблення проходів являється колійний трал КМТ-7 КН, обладнаний електромагнітною приставкою, яка приводить в дію міни з неконтактними підривниками на відстані. Швидкість тралення збільшується до 8-12 кмгод; ширина проходу 4-5 м. Пророблений прохід також перевіряється і позначається. При наявності в підрозділі, що призначений для пророблення проходу в змішаному мінному полі, танка або БМП з мінним тралом спочатку пророблюється колійний прохід, поширення якого до 6,5 м здійснюється вручну. Знешкодження мін проводиться зарядами ВР або стягування їх кішками. Інженерні машини розгородження ИМР, ИМР-2, шляхопрокладачі БАТ-2, танки з БТУ можуть пророблювати проходи за допомогою бульдозерного обладнання. При цьому зрізається шар ґрунту товщиною 5-10 см і відкидається за межі проходу разом з мінами. Ширина проходу рівна 3,5 - 4м; темп пророблення проходів 0,5-1,5 км/год. Після пророблення проходу підрозділ, що призначений для виконання цього завдання, з допомогою штатних засобів розвідки провіряє його і позначає. Проходи в мінних полях можуть пророблюватися також шляхом розстрілюванням знайдених мін з стрілецької зброї. Розстрілювання мін повинно здійснюватись з зупинок, короткими чергами на відстані 30-50 м. На знищення однієї міни витрачується від 3 до 10 патронів. Міна або руйнується, або спрацьовує після зрушення. Темп пророблення проходу 1-2 км/год. Проходи в дистанційно встановлених мінних полях можуть долатись з використанням найпростіших пристроїв, які виготовляються силами військ. Інженерні машини загородження ИМР, ИМР-2 шляхопрокладачі БАТ-2, можуть обладнатися ланцюговими пристроями для тралення, які складаються з несучої конструкції (труба, швелер, двотавр та ін.) і тральної конструкції (ланцюга, тросу і т.д.). Пристрій для тралення зсуває міну або перевертає її. Після чого вона спрацьовує. Ширина проходу становить 3,5 - 4м, темп подолання проходу 2 - 3 км/год.
Пристрій для тралення може бути закріплено за одним або двома танками з тралом, які будуть використовуватись при суцільному розмінуванні місцевості. На аеродромах, дорогах з твердим покриттям, на наплавних мостах можливе здування мін потоком повітря або ж змивання їх потоком води. Подолання проходів в поєднанні вибухового і механічного способів (комбінованим) здійснюється в ДВМП з протигусеничних мін і мін з різноманітними типами підривників. Для розширення колійного проходу, проробленого танком з тралом використовуються секції здовженого заряду типу УЗП-77, який буксирується цим же танком. Заряд подається на мінне поле в дві смуги, на відстані 2 - 3 м один від одного по протраленим коліям. Вибух заряду проводиться електричним способом з танку. При вибусі утворюється прохід 8 – 10 м, який перевіряється і позначається.
В) ПРОРОБЛЕННЯ ПРОХОДІВ ВРУЧНУ.
Цей спосіб оснований на пошуку і знищенні мін за допомогою найпростіших засобів. Протипіхотні міни з натяжними датчиками цілі відшукуються і приводяться в дію за допомогою кішок, які закидаються на мінне поле і підтягуються до себе номером розрахунку з укриття або броньованої машини. На відстані І5 - 25м. Фугасні міни знищуються за допомогою накладних зарядів ВР масою 200-400 гр. Інженерно-саперне відділення, призначене для пророблення проходу в змішаному мінному полі, розбивається на три розрахунки. З початком виконання задачі перший розрахунок (1 - 3 номери), оснащені кішками і щупами, з встановленого рубежу тралить протипіхотні міни і веде пошук протитанкових мін. Кішки закидаються на 15 - 25 м і підтягуються із укриття, або ж положення лежачи. Після 2 - 3-х закидів номери першого розрахунку просуваються вперед на 5 - 10 м, візуально ведучи пошук протитанкових мін. Біля знайденої міни встановлюється прапорець на відстані 1,5 - 2м від неї. Другий розрахунок за допомогою жердини (3 - 4м) укладають поряд з протитанковою міною 200 гр. тротилову шашку зі встановленою в неї запалювальною трубкою. Третій розрахунок (6 номер), рухаючись на віддаленні 30 - 35м за другим позначає пророблений прохід указками (віхами). Час на влаштування 100 м проходу - 1 година. Призначення, склад і забезпечення груп розмінування - 25 хв. Позаштатні групи розмінування (ПГР) створюються в підрозділах родів військ з метою забезпечення їх самостійного виходу з замінованого району або пророблення проходів на шляхах руху.
ПОДИВИТИСЬ ПРЕЗЕНТАЦІЮ ДО ТЕМИ
Домашнє завдання
1. Вивчити вимоги до обладнання й маскування місця для спостереження. Вивчити характеристику танків та броньованих машин, їх уразливі місця.
2. Прочитати відповідний розділ підручника «Захист Вітчизни. 10-11 клас» (ред. М.М. Бака), ст. 176-188. 2) параграф 6, 9-11.
3. Записати в зошит основні демаскуючі ознаки різних цілей.