Тема №3. «Основні способи захисту населення в
надзвичайних ситуаціях»
Заняття №3. Евакуційні заходи. Поняття про евакуацію та її
види. Принципи і способи здійснення евакуації населення. Підготовка та
проведення евакуації населення з небезпечних районів. Порядок розміщення
евакуйованого населення у безпечних районах. Організація польового табору.
Мета уроку:
@ ознайомити з правилами
та способами евакуації з населених пунктів, які знаходяться у небезпечних для
життя районах;
@ вивчити види евакуації, принципи та проведення евакуації з
небезпечних районів;
@ узагальнити та систематизувати знання про укриття населення в захисних спорудах;
@ тренувати елементи стройової підготовки, вихід зі
строю та повернення в стрій;
@ виховувати морально-психологічні якості, які необхідні для
проведення евакуаційних робіт.
Базові поняття та
терміни: види евакуації, принципи та
способи евакуації,підготовка та проведення евакуації з небезпечних районів.
Основна частина (вивчення нового матеріалу)
П.1.
Евакуційні заходи. Поняття про евакуацію та її види.
В умовах неповного забезпечення
захисними спорудами в містах та інших населених пунктах, які мають об’єкти
підвищеної небезпеки, а також у воєнний час, основним способом захисту
населення є евакуація та розміщення його в позаміській зоні.
Евакуація –це
організоване вивезення чи виведення людей з об’єктів і населених пунктів, перебування в яких стає небезпечним для життя. Основна мета евакуації – забезпечення безпеки всіх людей
і кожної людини зокрема. Евакуації підлягають цінності, документація та архівні
матеріали.
Сутність цього способу захисту
полягає в пересуванні значної кількості людей у населених пунктах і районів, що
підпали під вплив великих аварій, катастроф, стихійних лих, зараження території
радіоактивними речовинами в мирний час, а також у пересуванні матеріальних
запасів і виробничих фондів з категорованих міст у заміську зону при загрозі
надзвичайних ситуацій та нападу агресора.
Є
такі види евакуації:
А)
загальна евакуація – будівля або населений пункт звільняються повністю;
Б) часткова евакуація – звільняється
частина приміщення, населеного пункту чи адміністраимвного району; при цьоиу
обмежується господарсько-виробнича діяльність для збільшення шансів на
врятування; така евакуація в будь-яку мить може перерости в загальну.
В) негайне евакуація – це терміновий захід, якщо надзвичайна подія
(пожежа, вибух, аварія) уже виникла або може виникнути в обмежений відрізок
часу; кожний з названих видів евакуації під впливом обстановки, що змінюється,
може перерости в негайну евакуацію.
Г) тимчасова евакуація – проводиться при порівняно невеликій,
тимчасовій загрозі (підняття рівня води, хімічна аварія на віддаленні).
Евакуації підлягає населення, яке
проживає в населених пунктах, що знаходяться в зонах можливого катастрофічного
затоплення, небезпечного радіоактивного забруднення, хімічного ураження, у
районах прогнозованого виникнення локальних збройних конфліктів у
50-кілометровій прикордонній смузі, у районах виникнення стихійного лиха,
великих аварій і катастроф (якщо виникає безпосередня загроза життю та
заподіяння шкоди здоров’ю людини).
Залежно від обстановки, яка
склалася на час надзвичайних ситуацій, може бути проведена загальна або
часткова евакуація населення тимчасового або безповоротного характеру.
Загальна евакуація проводиться в окремих регіонах за рішенням
Кабінету Міністрів України для всіх категорій населення і планується на
випадок:
• небезпечного радіоактивного
забруднення навколо атомної електростанції (якщо виникає безпосередня загроза
життю та завданню шкоди здоров’ю населення, яке проживає в зоні ураження);
• загрози катастрофічного
затоплення місцевості з чотиригодинним добіганням проривної хвилі;
• загрози або виникнення
збройного конфлікту в районах 50-кілометрової прикордонної смуги.
Часткова евакуація здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів
України, в умовах переведення системи захисту населення і територій на воєнний
стан до початку застосування агресором сучасних засобів ураження, а в мирний
час — у разі загрози або виникнення стихійного лиха, аварії, катастрофи.
Під час проведення часткової евакуації завчасно вивозиться незайняте у виробництві та
сфері обслуговування населення: студенти, учні навчальних закладів, вихованці
дитячих будинків, пенсіонери та інваліди, які утримуються в будинках для осіб
похилого віку, разом із викладачами та вихователями, обслуговуючим персоналом і
членами їхніх сімей.
П.2. Принципи і
способи здійснення евакуації населення.
Евакуація населення може здійснюватися трьома способами:
1. Вивіз населення з
використанням усіх видів громадського транспорту (залізничного, водного,
автомобільного), а також транспортом індивідуального користування.
2. Вивід населення пішки.
3. Комбінований спосіб, коли
масовий вивід населення пішки поєднується з вивозом його всіма видами
транспорту.
Автомобільний транспорт,
призначений для евакуації населення, формується в автомобільні колони, які
закріплюються за маршрутами.
Пішим порядком, як правило,
евакуація планується на відстань добового переходу (30–40 км). Виведення
населення пішки організовується колонами по дорогах, які не використовуються
для інших перевезень, або за позначеними маршрутами та колонними шляхами.
Чисельність піших колон коливається від 500 до 1000 осіб.
Закінченням евакуації вважається
час виведення (вивезення) за межі зон можливих руйнувань можливих сильних
руйнувань і зон затоплення всього населення, за виключенням змін працівників,
які продовжують роботу в містах.
Організацією проведення
евакуаційних заходів займаються начальники і штаби цивільного захисту міста,
міських районів і господарських об’єктів. Безпосередньо здійснюють евакуаційні
заходи спеціально організовані підрозділи місцевих органів державної виконавчої
влади.
П.3. Підготовка та
проведення евакуації населення з небезпечних районів.
У мирний час евакуація населення планується на випадок:
• загальної аварії на атомній
електростанції;
• усіх видів аварій із викидом
сильнодіючих отруйних речовин;
• загрози катастрофічного
затоплення місцевості;
• великих лісових і торф’яних
пожеж, землетрусів, зсувів та інших геофізичних і гідрометеорологічних явищ із
тяжкими наслідками, що загрожують населеним пунктам.
Евакуаційні заходи при загрозі та
виникненні надзвичайної ситуації здійснюються за рішення місцевих органів
виконавчої влади, виконавчих органів рад, уповноважених органів із питань
надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення відповідного рівня.
Евакуація населення здійснюється
організовано та в обмежений термін. Вона повинна розпочатися не пізніше 4 годин
після отримання розпорядження.
Евакуація населення з небезпечних
районів і зон (крім зон карантину)
проводиться у разі загрози життю та здоров’ю людей. Евакуації підлягає все
населення району, якому загрожує небезпека.
Приводом для планування
евакозаходів є прогнозовані рівні та дози радіації, ступені
р/активного забруднення, концентрації або щільності хімічного зараження, що
перевищують допустимі норми.
Підставою
для практичного проведення евакозаходів є фактичні показники обстановки в разі
НС, рішення уряду щодо проведення евакозаходів.
Евакозаходи передбачають:
-
завчасну розробку планів евакуації, підготовку зон і районів розміщення для
нормальної життєдіяльності евакуйованого населення;
-
підготовку всіх видів транспорту;
-
створення необхідних структур і органів управління на період евакуації;
-
проведення комплексу заходів для охорони громадського порядку і підтримання
організованості населення.
Практичні евакозаходи здійснюються в разі:
-
загальної аварії на атомній електростанції;
-
всіх видів аварії зі СДЯР, наслідки яких загрожують життю і здоров’ю людей,
які проживають в зоні ураження;
-
загрози катастрофічного затоплення;
-
масових пожеж;
-
катастрофічних землетрусів та інших геофізичних явищ;
-
із районів бойових дій.
Евакуйовані постійно проживають у
заміській зоні до особливого розпорядження.
Заміська зона – це територія, розміщена за межами
можливих руйнувань у містах. З метою прискорення евакуації її проводять комбінованим способом
(вивезення пішки поєднується з вивезенням деяких категорій громадян
транспортом). Транспортом вивозять рятувальні формування, робочі
зміни і населення, яке не може саме пересуватись. Решту
населення організовано виводять пішки.
Евакуація працюючого населення проводиться за виробничим принципом, тобто через об’єкти народного господарства. Евакуацію проводять органи управління ЦЗ, керівники домоуправлінь і ЖЕКи,
а також міські і евакуаційні комісії.
Основним документом, шо визначає
обсяг, зміст, термін проведення евакуації, є план ЦЗ з розділом про захист населення. На основі плану створюються евакокомісії, а у сільській місцевості –
евакоприймальні комісії.
Рішення начальника об’єкта створюється об’єктова евакуаційна комісія. ЇЇ обов’язком є облік працюючих
і членів їх сімей, визначення складу
піших колон і уточнення маршрутів їх руху, вирішення питань транспортного
забезпечення, підготовка районів евакуації, пунктів посадки і висадки, організація
зв’язку і взаємодії з районнобїю евакокомісією і збірним евакопунктом,
встановлення зв’язку з евакоприймальною комісією і приймальним евакопунктом та
вирішення з ними питань розміщення, матеріального забезпечення, медичного і
побутового обслуговування, працевлаштування.
Міські евакокомісії створюють збірні евакуаційні пункти (ЗЕП), які
розміщують у громадських будівлях (школах, будинках культури і т. д.).
Про початок евакуації
повідомляють по місцевому радіо і місцевому телебаченню.
Люди повинні:
1.
Негайно підготуватися до виїзду (виходу), скласти необхідні речі, засоби
індзахисту, продукти, документи і гроші. У будинках
зняти фіранки з вікон, прибрати предмети і речовини, які легко спалахують. Речі брати лише необхідні, а продукти на 2-3 доби, які
легко зберігати.
2.
Важливо не забути документи: поспорт, військовий квиток,
трудову книжку або пенсійне посвідчення, диплом, свідоцтво про одруження і
народження дітей.
3.
Всі речі й продукти необхідно упакувати (маса речей на одну людину не
повинна перевищувати 50 кг ).
4.
До кожного місця кріпиться бирка із зазначенням на ній прізвища, ім’я і по
батькові, адреси постійного проживання і кінцевого пункту евакуації.
5. Перед виходом із будинку перевіряють, чи відключений газ, електроприлади,
освітлення, перекриття води і закривають вікна і двері.
6.
При прибутті на ЗЕП -
зареєструватися.
Далі люди розподіляються за
видами транспорту, ешелонами, автоколонами, а ті, що йдуть пішки, - за колонами. Для вивезення населення використовується залізничний,
авто – і водний транспорт. Колони піших евакуйованих
формують поблизу ЗЕП (за цехами, факультетами, брогадами та іншими виробничими
підроздіпами). Колони рухаються по дорогах, що
не зайняті військами, а для відпочинку призначпються привали: малий на 10-15 хв через кожних 1 – 1,5 год руху, великі
1-2 год на початку другої половини переходу за межами небезпечної зони. Для піших колон призначаються також проміжні пункти
евакуації (ППЕ). Чисельність піших колон від 500
до 1000 осіб, а для зручності управління колону розбивають на групи по 50-100
осіб із старшими.
У дорозі люди повинні дотримуватись дисципліни, виконувати вказівки
представників ЦЗ, без дозволу не залишати транспортні засоби. При евакуації пішки виконуються всі команди і сигнали
начальника колони, дотримується темп руху і дистанція.
Евакуація в умовах р/активного забруднення чи зараження хімічними речовинами
проводиться закритим транспортом. При аваріях на хімічних
підприємствах евакуйованих забезпечують індивідуальними засобами захисту.
Організація життєзабезпечення
населення в
екстремальних умовах є комплексом заходів, спрямованих на створення і
підтримання нормальних умов, життя, здоров’я та працездатності людей.
Вона включає:
• управління діяльністю
робітників і службовців, усього населення в разі загрози та виникненні НС;
• захист населення та територій
від наслідків аварій, катастроф, а також стихійного лиха;
• забезпечення населення питною
водою, продуктами і предметами першої необхідності;
• захист продуктів, харчової
сировини, фуражу, водоймищ від радіаційного, хімічного та біологічного
зараження (забруднення);
• житлове забезпечення і
працевлаштування;
• комунально-побутове
обслуговування;
• медичне обслуговування;
• навчання населення способів
захисту та дій в умовах надзвичайних ситуацій;
• розробка і своєчасне введення
режимів діяльності в умовах радіаційного, хімічного та біологічного зараження;
• санітарну обробку;
• знезараження (обеззараження)
території, споруд, транспортних засобів, обладнання, сировини, матеріалів і
готової продукції;
• підготовка сил і засобів
ведення рятувальних та інших невідкладних робіт у районах лиха й осередках
безпосереднього ураження;
• забезпечення населення
інформацією про характер і рівень небезпеки, порядок поведінки;
• морально-психологічну
підготовку і заходи щодо підтримання високої психологічної стійкості людей в
екстремальних умовах;
• заходи, спрямовані на
попередження, запобігання або ослаблення несприятливих для людей екологічних
наслідків надзвичайних ситуацій та інші заходи.
Виконання всіх цих заходів
організовується виконавчою владою та органами управління цивільного захисту
відповідного рівня. Безпосередніми виконавцями цих заходів є керівники
підприємств, установ і організацій.
П.4. Порядок
розміщення евакуйованого населення у безпечних районах. Організація польового
табору.
Для організації прийому і
розміщення створюються приймальні комісії і приймальні
евакопункти сільських районів, які встановлюють зв’язок з евакокомісією і
уточнюють питання прийому і розміщення населення, графік руху ешелонів,
автоколон і чисельність людей. Приймальні евакуаційні пункти розміщують у
школах, дитячих садках, клубах. На них розподіляють прибулих по населеним
пунктам, надають першу медичну допомогу. Розселяють
евакуйованих у будинках і квартирах місцевих жителів, гуртожитках, клубах,
пансіонатах. Підвали, погреби необхідно
пристосувати під ПРУ. Забезпечення прибулих продуктами і предметами першої
необхідності організується через місцеві торговельні організації, мережу
громадського харчування і побутового обслуговування. Комунально-побутове
обслуговування – через місцеві комунально-побутові установи: бані, пральні, перукарні. Медичне – через діючі на місцях лікарні, поліклініки.
У місцях розселення евакуйоване
населення повинно суворо дотримуватися розпоряджень місцевої адміністрації,
органів ЦЗ.
Цікаво знати
Найбільшою техногенною
катастрофою ХХ століття стала аварія на Чорнобильській АЕС. Ця катастрофа
змусили евакуювати населення із понад 1200 міст і сіл, приблизно 135 тис. осіб
(90 тис. — в Україні). Близько 1,8 млн осіб продовжують проживати на радіаційно-забруднених
територіях України. Чорнобильська катастрофа виявила основні помилки, які були
допущені на стадії вибору місця для АЕС: густонаселена територія (поблизу м.
Києва) та область великого водного басейну (р. Дніпро).
Домашнє завдання
Опрацювати підручник «Захист
Вітчизни. 10-11 клас» ред. М.Бака, с. 272–274, 280-286, підручник «Захист
Вітчизни. 10 клас» ред. І. Герасимів, параграф 35 ст. 243-247.
Вивчити види евакуації та правила
організації польового табору.