Тема №4 «Основи військової топографії»
Заняття №2 «Складання
опису місцевості. Спосіб горизонталей як основний спосіб зображення рельєфу на
топографічних картах. Висота перерізу рельєфу. Визначення абсолютних і
відносних висот за топографічною картою. Визначення зон видимості.»
Мета уроку:
@ ознайомити з способами опису місцевості;
@ вивчити основи складання опису місцевості;
@ узагальнити та систематизувати знання про орієнтування на місцевості, визначення
сторін горизонту, магнітний азимут і його визначення;
@ тренувати рух за азимутом,
обхід перешкод;
@ виховувати спостережливість, точність, вміння аналізувати
результати спостереження та робити висновки про можливий вплив місцевості на
виконання бойової задачі.
П.1.
Спосіб горизонталей як основний спосіб зображення рельєфу на топографічних
картах.
Для відображення на площині
нерівностей земної поверхні застосовується рельєф місцевості.
Рельєф місцевості – поєднання вертикального і
горизонтального розрізів земної поверхні.
Рельєф на топографічних картах
зображується в Балтійській системі висот горизонталями та умовними знаками і
доповнюється числовими відмітками висот характерних точок місцевості, цифровими
характеристиками його окремих деталей і покажчиками напрямів ухилів.
При вивчені рельєфу по карті,
спочатку встановлюють його тип, а потім визначають основні характеристики форм
(абсолютні і відносні висоти, форму і крутизну схилів) і деталей рельєфу.
Одним з перших способів зображення рельєфу, який широко
використовувався у минулому, був перспективний (або
картинний) спосіб, за якого
гори, хребти і решта пагорбів відображалися у вигляді рисунків або
перспективних знаків. Окремі гори відображалися ізольованими конусоподібними
фігурами, що нагадують собою пагорби, а гірські хребти – групою (ланцюжком)
таких фігур.
Перспективний (картинний) спосіб зображення рельєфу
широко застосовувався до середини XVIII століття, але він не дозволяв визначати
по карті крутизну схилів і виражати всі характерні деталі рельєфу, особливо на
рівнинній місцевості.
У кінці XVIII на початку XIX століття під час складання
карт став використовуватися спосіб зображення рельєфу
штрихами, який прийшов на зміну перспективному способу,
рис.1.25а. Сутність способу зображення рельєфу штрихами полягала в тому, що
схили пагорбів показують на картах рисками (штрихами) різної товщини: чим
крутіше схил, тим більше товщина штриха. Між товщиною штриха і крутизною схилу
встановлювалася визначена залежність, завдяки чому на карті наочно
вимальовувалися форми рельєфу, і можна було встановити характер схилів (крутий
або похилий).
Однак способу зображення рельєфу штрихами притаманні і
суттєві недоліки: він досить трудомісткий, закриває інші умовні позначки, не
дає можливості точно визначити відносне перевищення точок місцевості, не
дозволяє зобразити в деталях всі незначні складки місцевості у рівнинних
районах. Вже на кінець XIX століття збільшення вимог до змісту карт обумовили
необхідність більш точного зображення рельєфу на картах, в результаті чого був
розроблений спосіб зображення рельєфу горизонталями, який поступово замінив штрихи і
отримав загальне визнання. Цей спосіб зображає рельєф тонкими кривими
лініями, що з’єднують точки, які знаходяться на
однаковій висоті над рівнем моря ( рис.1.26).
Рисунок 1.25 – Зображення
рельєфу різними способами: а – штрихами (1 – вершини, 2
– хребти, 3 – лощини, 4 – сідловини); б – горизонталями; в – горизонталями з
відмивкою; г – гіпсометричними шарами з
горизонталями
На сучасних картах рельєф
зображається за допомогою горизонталей – умовних ліній,
якими з’єднано усі точки з однаковою висотою над рівнем моря.
Для того щоб усвідомити
сутність зображення рельєфу горизонталями, уявимо собі модель гори, яка
перерізана горизонтальними площинами, розміщеними одна над одною на рівних відстанях
по висоті. Обводячи олівцем на папері основу гори і всі сліди перерізу її
горизонтальними площинами, отримаємо ряд кривих замкнутих ліній, що з’єднують
точки з однаковою висотою над основою гори. Ці лінії і називаються горизонталями. На топографічних картах горизонталі
друкуються коричневою фарбою.
Горизонталі можуть бути:
· Основні суцільні (відповідають десяткам метрів) –
відповідають висоті перерізу рельєфу; зображаються на карті суцільною лінією
коричневого кольору.
· Основні потовщені (відповідають сотням метрів) –
кожна п’ята горизонталь; виділяється для зручності читання карти.
· Додаткові напівгоризонталі – зображають перервною тонкою
лінією через 0,5 висоти перерізу рельєфу.
· Допоміжні (при дуже незначних нахилах земної поверхні) зображають короткими перервними тонкими лініями приблизно через
0,25 висоти перерізу рельєфу.
Профіль місцевості (рельєфу) –
креслення, яке зображає розріз місцевості вертикальною площиною.
Профільна лінія – лінія на карті, вздовж якої будується профіль.
Побудова профілю місцевості
(рельєфу) виконується слідуючим чином:
На карті креслять профільну лінію АВ, потім встановлюють висоти
горизонталей і точок перегину вздовж профільної лінії і підписують. Визначивши максимальну
різницю висот, вибирають вертикальний масштаб профілю, який має бути значно
крупнішим горизонтального. На міліметровому папері проводять лінію основи і в
відповідності до зазначеного вертикального масштабу креслять над лінією ряд
паралельних горизонтальних ліній, які відповідають висотам горизонталей.
Приклавши папір до профільної лінії АВ, проектують (переносять по
перпендикулярам) на неї початкову і кінцеву точки, а також всі горизонталі
відповідно значенням їх висот. Отримані точки з’єднують кривою.
П.2 Висота перерізу рельєфу.
Висота перерізу рельєфу – відстань між двома сусідніми
основними горизонталями по висоті.
Висоту перерізу рельєфу
підписують на кожному листі карти під масштабом (наприклад: «Суцільні
горизонталі проведені через 10
м ).
При даній висоті перерізу рельєфу
чим більше горизонталей на схилі, тим він вищий, а чим ближче горизонталі одна
до другої, тим схил крутіший. Отже, по кількості горизонталей можна визначити
підвищення одних точок місцевості над іншими, а по відстані між горизонталями
судити про крутизну схилу.
Контури і всі вигини горизонталей
на карті зберігають подібність
відповідних їм ліній рівних висот на місцевості, тобто, по ним можна
визначити форму і взаємо розміщення нерівностей місцевості.
Щоб вказати напрямок схилу
застосовуються бергштрихи – короткі штрихи, які розміщені на
горизонталях (перпендикулярно до них) по напрямку схилу. Без них було б
неможливо відрізнити яму від горба. При зображені гір це не дуже потрібна річ,
оскільки і так зрозуміло, де хребет, а де долина. Є форми рельєфу, які не
зображаються на карті горизонталями. Це можуть бути скелі або окремі великі
камені – для них є певні умовні знаки, а також: кургани, горби, рівчаки, ями.
Для зображення останніх застосовуються бергштрихи і лінії, що відповідають їх
формі.
П.3
Визначення абсолютних і відносних висот за топографічною картою. Визначення зон
видимості.
Крім висот основних горизонталей, на картах зображуються абсолютні висоти.
Абсолютна висота – висота точки місцевості над
рівнем моря.
Відносна висота – перевищення однієї точки
місцевості над іншою. Вона визначається різницею абсолютних висот, чи по
кількості проміжків між горизонталями, помножених на висоту перерізу.
120, 140 – абсолютні висоти
Висота перерізу – 10 м
Умови спостереження і маскування залежать від характеру рельєфу,
наявності на ньому рослинного покриву і населених пунктів. Чим рельєф пересіченіше,
чим більше на ньому дерев і чагарників, різного роду будівель, тим менш
сприятливі умови спостереження і більш сприятливі умови маскування.
Якщо досліджуваний район (ділянка) невеликий і на ньому
мало місцевих предметів, які можуть обмежувати видимість, умови спостереження
оцінюються по карті на око. В інших випадках визначення видимості окремих
об'єктів і меж ділянок місцевості, яких не видно з наземних спостережних
пунктів, вимагає спеціальних розрахунків і побудов. По карті це робиться шляхом
визначення взаємної видимості точок місцевості і полів невидимості.
Взаємна
видимість точок місцевості по карті визначається при виборі спостережних пунктів, вогневих позицій,
прихованих підступів, а також в тих випадках, коли необхідно встановити
невидимі ділянки в секторі спостереження або дізнатися, як проглядається
місцевість в нашому розташуванні з ймовірних спостережних пунктів противника.
Визначення взаємної видимості точок по карті зводиться до
виявлення на напрямках спостереження перешкод, які можуть закрити об'єкти
(цілі) від погляду спостерігача. Наприклад, уважно розглядаючи зображення
рельєфу на карті (рис.1), неважко встановити без будь-яких вимірювань, що
найбільш зручними місцями для спостереження за переднім краєм оборони
противника, який проходить по західному березі р. Синя, будуть західні схили
висот 215,3 і 236,4. Видимість в глибину оборони буде обмежена висотою 217,5,
яка добре прикриває від спостереження і шосейну дорогу. З спостережних пунктів
противника, розташованих на східних схилах висоти 217,5, добре проглядаються
західні схили висот 215,3; 236,4 і лощина р. Нера до повороту її на північ, де
вона закрита висотою 215,3. Прихованими від спостереження противника будуть
північно-східні і південно-східні схили висот 215,3 і 236,4. Висота 236,4 є
командною висотою над місцевістю по західному березі р. Синя. Така загальна
оцінка умов видимості на даній ділянці місцевості. Оцінка видимості по карті грунтується на деяких загальних
правилах. Якщо між спостерігачем (НП) і цілью (1Д) немає височини або місцевих
предметів (укриттів - У), що мають позначки, які перевищують величину відміток
НП і Ц, то видимість між цими точками є.
Якщо наявність видимості потрібно визначити більш точно,
то користуються способом побудови трикутника або скороченого профілю.
Побудова трикутника. Нехай потрібно визначити взаємну видимість точок НП2
(висота 236,4) і Ц1 (кулемет), зображених на рис.1. Для цього з'єднаємо точки
НП2 і Ц1 прямою лінією. Читаючи рельєф по карті, зауважимо, що видимість може
бути закрита безіменною висотою, вираженої горизонталлю з відміткою 190;
відзначимо її буквою У. Потім визначимо по карті позначки точок НП2 (236,4) і
Ц1 (150). Меншу з відміток (150
м ) приймемо за нуль, а у решти точок підпишемо їх
перевищення над меншою: у НП2 підпишемо +86 м , а у точки укриття У підпишемо +40 м . З точок НП2 і У
відновимо перпендикуляри до прямої, що з'єднує всі три точки, і на цих
перпендикулярах відкладемо підписані перевищення в довільному, але однаковому
масштабі. У нашому прикладі встановимо, що 1 мм відповідатиме 3 м . Тоді довжина
перпендикуляра у НП2 буде дорівнює 29 мм (з округленням десятих часток міліметра),
а у точки У-13 мм .
Кінець перпендикуляра, відновленого з точки НП2, з'єднаємо прямою лінією з
точкою Ц1; ця линяючи буде променем зору. Якщо промінь зору пройде вище
перпендикуляра, відновленого з точки У, видимість є, а якщо промінь зору
перетне його, видимості немає. У нашому прикладі промінь перетнув
перпендикуляр, відновлений з точки У, значить, цілі не видно.
Побудова скороченого профілю. Профілем називається зображення розрізу місцевості
вертикальної площиною по заданому напрямку. Направлення на карті, вздовж якого
будується профіль, називається профільною лінією.
Профіль називається повним, якщо при його побудові
використані всі висотні дані по лінії профілю (всі горизонталі,
напівгоризонталі і позначки висот). Для визначення видимості іноді досить
побудувати не повний, а скорочений профіль. Для його побудови використовують не
всі горизонталі, а тільки ті, які визначають межі підйомів і спусків, а також
різкі перегини схилів.
Нехай потрібно визначити по карті, чи
видно ціль, розташовану біля мосту, з висоти 211,3. З’єднавши точки НП
і Ц прямою лінією, уважно переглянемо у напрямку цієї лінії рельєф місцевості.
По карті видно, що перешкоджати видимості можуть висота з окремим хвойним
деревом і висота з окремим каменем.
Визначення та нанесення на
карту полів невидимості. Полями невидимості називаються
закриті ділянки місцевості, що не проглядаються з пунктів спостереження.
Залежно від поставленого завдання і наявності часу межі полів невидимості
визначають наближено (окомірно) або більш точно шляхом побудови профілів
місцевості.
При наближеному визначенні полів невидимості спочатку по
карті вивчають будову рельєфу в секторі спостереження (напрямок загального
зниження місцевості, розташування висот, хребтів і лощин) і виявляють укриття,
що заважають огляду. Потім окомірно визначають і проводять на карті найближчі
до спостерігача кордону полів невидимості. Ці кордони зазвичай збігаються з
лініями вододілів, галявинами лісових ділянок, окраїнами населених пунктів і т.п.
Площі, вкриті деревами та чагарниками і зайняті населеними пунктами, цілком
включають в поля невидимості.
Щоб встановити далекі межі
полів невидимості за укриттями, зіставляють абсолютні висоти за напрямками
пункт спостереження-укриття-точка місцевості, що знаходиться за укриттям. Для
визначення цих напрямків зручно послідовно прикладати лінійку до НП і укриттям.
Якщо укриттями є ліс або населений пункт, то при визначенні їх абсолютних висот
враховують висоту дерев, будівель.
Якщо на місцевості закриті
ділянки чергуються з відкритими, поля невидимості найбільш точно можна
визначити шляхом побудови профілів.
Для нанесення на карту полів
невидимості побудовою профілів
(рис.3):
- в секторі спостереження від
пункту спостереження через найбільш значні укриття проводять профільні лінії і
нумерують їх. Кількість профільних ліній залежить від характеру місцевості (на
рис.3 їх проведено п'ять);
-
по всіх проведених лініях будують скорочені профілі і відзначають ділянки, які
не переглядаються з пункту спостереження;
- проводять межі полів
невидимості, поєднуючи плавними кривими згідно рельєфу місцевості всі отримані
на профільних лініях кордону окремих невидимих ділянок.
Визначені і нанесенні на карту
поля невидимості покривають штрихуванням.
Домашнє завдання
1. Самостійно тренуватись у
визначенні абсолютних та відносних висот, побудові профілю місцевості.