Основи цивільного захисту. 10 клас. Тема 2/1

Тема №2  «Надзвичайні ситуації та загроза їх виникнення»

Мета уроку:

@ ознайомити з характеристикою ядерної, біологічної та хімічної зброї та їхніми уражаючими факторами; основними властивостями уражувальної дії звичайної зброї;

@ вивчити характеристику всіх видів зброї; види ядерних вибухів; класифікацію отруйних речовин та характеристику осередку ураження; біологічних засобів та осередку біологічного ураження; призначення осколкових та фугасних боєприпасів, боєприпасів об'ємного вибуху;

@ узагальнити знання про ядерну, хімічну та біологічну зброю;

@ виховувати морально-психологічні якості, дисциплінованість, уважність необхідні для можливої ліквіда­ції наслідків при надзвичайних ситуаціях воєнного характеру.

Базові поняття та терміни:  характеристика ядерної зброї та її уражаючі фактори; характеристика хімічної зброї, осередку ураження; характеристика біологічної зброї, біоло­гічних засобів та осередку біологічного ураження; призначення та уражаюча дія осколкових та фугасних боєприпасів; за­палювальні боєприпаси та суміші; боєприпаси об'ємного вибуху.

 Основна частина (вивчення нового матеріалу)

П.1. Надзвичайні ситуації воєнного характеру від дії зброї масового характеру: ядерна, хімічна та біологічна зброя. Особливості уражаючої дії.

Надзвичайна ситуація - обстановка на окремій території чи суб’єкті господарювання на ній або водному об’єкті, яка характеризується порушенням нормальних умов життєдіяльності населення, спричинена катастрофою, аварією, пожежею, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, застосуванням засобів ураження або іншою небезпечною подією, що призвела (може призвести) до виникнення загрози життю або здоров’ю населення, великої кількості загиблих і постраждалих, завдання значних матеріальних збитків, а також до неможливості проживання населення на такій території чи об’єкті, провадження на ній господарської діяльності.

Класифікація надзвичайних ситуацій

 1. Надзвичайні ситуації класифікуються за характером походження, ступенем поширення, розміром людських втрат та матеріальних збитків.

 2. Залежно від характеру походження подій, що можуть зумовити виникнення надзвичайних ситуацій на території України, визначаються такі види надзвичайних ситуацій:

 1) техногенного характеру;

 2) природного характеру;

 3) соціальні;

 4) воєнні.

 3. Залежно від обсягів заподіяних надзвичайною ситуацією наслідків, обсягів технічних і матеріальних ресурсів, необхідних для їх ліквідації, визначаються такі рівні надзвичайних ситуацій:

 1) державний;

 2) регіональний;

 3) місцевий;

 4) об’єктовий.

 4. Порядок класифікації надзвичайних ситуацій за їх рівнями встановлюється Кабінетом Міністрів України.

 5. Класифікаційні ознаки надзвичайних ситуацій визначаються центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.

Розглянемо надзвичайні ситуації воєнного характеру. Надзвичайні ситуації воєнного часу характеризуються насамперед застосуванням ядерної, хімічної, бактеріологічної зброї та інших сучасних засобів масового ураження.

1.1 Характеристика ядерної зброї та її уражаючі фактори.

Дивись презентацію

Ядерною називається зброя, енергія вражаючої дії якої виді­ляється при ядерних реакціях поділу ядер важких елементів урану-233, урану-235, плутонію-239 або синтезу легких ядер ізотопів водню. Засобами доставки ядерних і термоядерних боєприпасів є: головні частини ракет, авіаційні ядерні бомби та артилерійські сна­ряди. Ядерна зброя призначена для масового ураження людей, зни­щення або руйнування адміністративних і промислових центрів, різ­них об'єктів, споруд, техніки.

Залежно від типу заряду ядерна зброя поділяється на атомну, термоядерну, комбіновану та нейтронну. Уражаюча дія ядерного ви­буху залежить від потужності боєприпасу, виду вибуху (наземний, підземний, повітряний, підводний, висотний), типу ядерного заря­ду. Точка, у якій відбувся вибух, називається центром, а її проекція на поверхню землі (води) — епіцентром ядерного вибуху. Потужність ядерного боєприпасу характеризується тротиловим еквівалентом, тоб­то масою тротилу, енергія вибуху якого еквівалентна енергії вибуху даного ядерного боєприпасу й вимірюється в тоннах, кілотоннах або мегатоннах. За потужністю ядерні боєприпаси розподіляються на понадмалі (менше за 1 тис. т), малі (1-10 тис. т), середні (10-100 тис. т), великі (100 тис. т — 1 млн. т) і понадвеликі (більше ніж 1 млн. т).

Уражаючими факторами ядерного вибуху є: ударна хвиля, світлове випромінювання, проникаюча радіація, електромагнітний імпульс і як наслідок ядерного вибуху — радіоактивне забруднення місцевості в районі вибуху за рухом радіоактивної хмари.

Ударна хвиля — це поширення стиснутого повітря в усі боки від центру вибуху з надзвуковою швидкістю. Уражаюча дія ударної хвилі характеризується величиною надлишкового тиску.

Ураження, що виникають під дією ударної хвилі від ядерного вибуху, діляться на легкі, середні, важкі і надважкі (смертельні).

Легкі ураження виникають при надлишковому тиску. У фронті ударної хвилі 20–40 кПа і характеризуються легкою контузією, тимчасовою втратою слуху, легкими ушкодженнями та вивихами.

Середні ураження виникають при надлишковому тиску 40–60 кПа і характеризуються травмами мозку з непритомністю, пошкодженням органів слуху, кровотечами з носа та вух, переломами і вивихами кінцівок.

Важкі і надважкі ураження виникають при надлишкових тисках відповідно 60–100 кПа та понад 100 кПа і супроводжуються травмами мозку з довготривалою непритомністю, пошкодженням внутрішніх органів, тяжкими переломами кінцівок. Побічний вплив ударної хвилі виявляється в ураженні людей уламками будівель, камінням, деревами, битим склом та іншими предметами.

Світлове випромінювання — це потік променевої енергії, що включає ультрафіолетові, видимі та інфрачервоні промені. Джерелом світлового випромінювання є місце вибуху, що світиться. Тривалість світлового випромінювання залежить від потужності заряду (від 2 до 12 с).

Світлове випромінювання, впливаючи на людей, викликає опіки ділянок тіла, очей, тимчасову втрату зору. Залежно від значення світлового імпульсу розрізняють опіки шкіри чотирьох ступенів: І ступінь — почервоніння, припухлість і набрякання шкіри; ІІ ступінь — утворення пухирів; ІІІ ступінь — омертвіння шкіри й утворення виразок; ІV ступінь — омертвіння не тільки шкіри, а й шарів тканин, обвуглення.

Проникаюча радіація — потік гамма випромінювання та нейт­ронів, що випускаються із зони і хмари ядерного вибуху. Час дії проникаючої радіації — 10-15 с, потім хмара піднімається на висо­ту 2-3 км, де гамма-нейтронне випромінювання поглинається тов­щею повітря і практично не досягає поверхні землі. У результаті проходження випромінювання через матеріали навколишнього се­редовища зменшується його інтенсивність.

Проникаюча радіація (гамма-випромінювання та потік нейтронів) — це активно проникаючі види іонізуючих випромінювань, які для людини найбільш небезпечні при зовнішньому опроміненні.

Електромагнітний імпульс (ЕМІ) — це потужне електромагнітне поле, що виникає під час ядерного вибуху й існує короткий час. Уражальна дія ЕМІ обумовлена виникненням електричних напруг і струмів значної величини у дротах і кабелях повітряних ліній зв’язку, сигналізації, електропередачі, в антенах радіостанцій.

Основними джерелами радіоактивного зараження є продук­ти поділу ядерного заряду та радіоактивні ізотопи, що утворюються внаслідок впливу нейтронів на матеріали, з яких виготовлені ядер­ні боєприпаси, і на деякі елементи, що входять до складу ґрунту в районі вибуху. Впливу радіоактивного зараження може зазнавати й місцевість, віддалена на десятки і сотні кілометрів від місця вибуху. При цьому на великих площах протягом тривалого часу існує зараження, що становить загрозу для людей і тварин. На радіоактивно забрудненій місцевості джерелами радіоактивного забруднення є: осколки (продукти) поділу ядерної речовини; радіоактивність, що з’являється в ґрунті й інших матеріалах; нерозділена частина ядерного заряду. Під час вибуху ядерного боєприпаси радіоактивні продукти піднімаються разом із хмарою вибуху, змішуються з частинками ґрунту, під дією висотних вітрів переміщуються на великі відстані, випадають, заражаючи місцевість, і утворюють так званий слід радіоактивної хмари. Слід радіоактивної хмари має форму еліпса й умовно ділиться на чотири зони зараження: помірного (А), сильного (Б), небезпечного (В) і надзвичайно небезпечного (Г). На схемах і картах зовнішні кордони зон радіоактивного забруднення наносяться різними кольорами: А — синім, Б — зеленим, В — коричневим, Г — чорним.

Радіоактивні частинки (бета і альфа) мають малу проникаючу здатність і безпечні при зовнішньому опроміненні людини. Проте потрапляючи всередину організму людини з їжею, водою і повітрям, вони дуже небезпечні. Під впливом іонізуючої радіації руйнуються окремі складні молекули й елементи клітинних структур. Це призводить до порушення нормального обміну речовин, зміни характеру життєдіяльності клітин, окремих органів і систем організму. Внаслідок такого впливу виникає променева хвороба. За ступенем важкості променеві хвороби ділять на чотири групи.

Променева хвороба І ступеня (легка група) виникає при сумарній дозі 100–200 рад. Прихований період триває 3–5 тижнів, після чого з’являються загальна слабкість, нудота, запаморочення, підвищення температури. Після одужання працездатність, як правило, зберігається.

Променева хвороба II ступеня (середня група) виникає при сумарній дозі 200–400 рад. Протягом перших 2–3 діб спостерігається первинна реакція організму (нудота і блювання). Потім триває прихований період (15–20 діб). Ознаки захворювання виявляються яскравіше. Одужання за умови активного лікування настає через 2–3 місяці.

Променева хвороба III ступеня (важка група) виникає при дозі 400–600 рад. Первинна реакція різко виражена. Прихований період — 5–10 діб. Хвороба проходить інтенсивно й важко. У сприятливому випадку одужання може настати через 3–6 місяців.

Променева хвороба IV ступеня (надважка група) виникає при дозі понад 600 рад. У більшості випадків закінчується смертю.

Осередком ядерного ураження називається територія, що зазнала безпосереднього впливу вражальних чинників ядерного вибуху. Осередки ядерного ураження умовно поділяють на такі зони з приблизно однаковими за характером руйнуваннями: зона повних руйнувань, зона великих руйнувань, зона середніх руйнувань, зона слабких руйнувань.

Нейтронна зброя — це різновид ядерної зброї; її основним уражальним чинником є проникаюча радіація. Боєприпаси з потужним виходом нейтронного потоку у складі проникаючої радіації прийнято називати нейтронними. До заряду нейтронного боєприпасу, крім атомного запалу, входять важкі ізотопи водню — дейтерій і тритій. Коли підривають атомний запал, розвиваються високий тиск і високу температуру, що створює умови, необхідні для протікання термоядерних реакцій синтезу дейтерію і тритію. Основна частка енергії, що вивільняється під час реакції, передається нейтронам, які виходять назовні у вигляді смертоносної радіації.

Уражальні чинники нейтронного боєприпасу з енергетичним співвідношенням основного та ініційованого зарядів 50 : 50 % наводяться в табл. 1.

Таблиця 1

Розподіл енергії за виражальними чинниками

Уражальні чинники	Нейтронний боєприпас, %	Звичайний ядерний боєприпаси, %
Ударна хвиля	40	50
Світлове випромінювання	25	35
Проникаюча радіація	30	5
Радіоактивне зараження	5	10

За вражальною дією на людей вибух нейтронного боєприпасу потужністю 1 кт (кілотонна) еквівалентний вибуху сучасного тактичного атомного боєприпасу потужністю 10–12 кт.

1.2. Характеристика хімічної зброї, класифікація отруйних речовин та характеристика осередку ураження.

Дивись презентацію

Хімічна зброя — це зброя масового ураження, дія якої ґрун­тується на токсичних властивостях деяких хімічних речовин. До неї належать бойові отруйні речовини, засоби їх застосування й достав­ки до цілі. Отруйні речовини (ОР) — хімічні сполуки, здатні уражати лю­дей і тварин на великих площах, проникати в споруди, заражати міс­цевість і водойми. Вони призначаються для ураження людей, тварин і можуть заражати повітря, харчі, корм, воду, місцевість і предме­ти, що розміщені на ній. Сильнодіючі отруйні речовини (СДОР) — це токсичні хімічні речовини, що застосовуються в господарських цілях і здатні при витіканні зі зруйнованих чи ушкоджених технологічних ємкостей, сховищ викликати масові ураження людей, тварин і рослин.

Класифікація отруйних речовин.

1) За тактичним призначенням: смертельної дії; ті, що тимчасо­во виводять людей з ладу; подразнюючі.

2) За фізіологічною дією на організм: нервово-паралітичної дії — зарин, зоман, Ві-Екс; шкірно-наривні — іприт, люїзит; загальноотруйної дії  — синильна кислота; задушливі — фосген, дифосген; психохімічні — Бі-Зет; подразнювальні — хлораце­тофенон, адамсит, Сі-Ар, Сі-Ес.

3) Залежно від тривалості збереження уражаючої здатності отруй­ні речовини розподіляються на стійкі та нестійкі.

Стійкі отруй­ні речовини зберігають уражаючу дію до кількох діб і навіть тижнів. Це Ві-Екс, зоман, іприт. Нестійкі отруйні речовини швидко випаровуються. При бойовому застосуванні на відкри­тій місцевості вони зберігають уражаючу дію протягом кількох десятків хвилин. Це синильна кислота, хлорціан, фосген.

4) Залежно від швидкості дії на організм і появи ознак ураження отруйні речовини поділяються на швидко- та повільнодіючі.

Швидкодіючі отруйні речовини не мають періоду прихованої дії. Вони уражають уже через кілька хвилин (зарин, зоман, синильна кислота, хлорціан, Сі-Ес, Сі-Ар).

Повільнодіючі отруйні речовини мають період прихованої дії і призводять до ураження через деякий час (Ві-Екс, іприт, фосген, Бі-Зет).

Застосовуються отруйні речовини в краплиннорідкому стані, у вигляді газу (пари) та аерозолю (туману, диму).

Засоби доставки отруйних речовин — це ракети, авіабомби, артилерійські снаряди і міни, хімічні фугаси, а також виливні авіаційні прилади (ВАЛ).

Звичайні хімічні боєприпаси споряджаються однією готовою отруйною речовиною, добутою в стаціонарних заводських установках. На відміну від них бінарні боєприпаси споряджаються двома ізольованими (звідси і термін) нетоксичними або малотоксичними вихідними компонентами. Під час польоту хімічного бінарного боєприпасу до цілі вихідні компоненти змішуються і вступають між собою в хімічну реакцію з утворенням високотоксичних отруйних речовин, наприклад зарину. Компоненти для отримання відповідної отруйної речовини можуть бути системою «рідина — рідина» або «рідина — тверде тіло». Усі ці системи включають також хімічні добавки. Використовуються каталізатори, що прискорюють швидкість хімічної реакції, і стабілізатори, які забезпечують стійкість вихідних компонентів та одержаних отруйних речовин. Засоби доставки такі самі, як і для звичайних отруйних речовин.

Осередком хімічного ураження називається територія, що зазнала безпосереднього впливу отруйних речовин (ОР) або під час землетрусу, якщо він призвів до руйнування місткостей, у яких зберігаються ОР і СДОР, або у випадку виробничої аварії з викидом ОР і СДОР. При цьому утворюється заражена хмара; її називають первинною. Вторинна хмара складається з парів ОР і СДОР. Отже, розрізняють первинне і вторинне хімічне зараження.

Токсодоза — кількісна характеристика токсичності СДОР (ОР), що відповідає певному ефекту ураження. При інгаляційних ураженнях вона дорівнює Ссер × t, де:

Ссер — середня концентрація СДОР (ОР) у повітрі (мг/л);

t — час перебування людини на зараженому повітрі (хв.).

Знаючи середню концентрацію СДОР (ОР) в осередку ураження і час перебування там людей без засобів захисту, можна розрахувати, яку вони дістануть токсодозу.

Факт застосування хімічної зброї можна встановити за такими ознаками:

• поява в місцях вибухів авіабомб або снарядів характерної, іноді забарвленої хмари;

• маслянисті краплі, плями і мазки у вирвах від авіаційних бомб і снарядів або біля вирв; поява маслянистої райдужної плівки на поверхні води;

• в’янення рослинності, пожовтіння або побуріння листя;

• темні смуги, що тягнуться за літаком, осідаючи на землю.

Нервово-паралітичні ОР викликають головний біль, загальну слабкість, міоз (різке звуження зіниць), при важчому ураженні — судоми, запаморочення.

Шкірно-наривні ОР уражають шкірне покриття, органи дихання, очі, а потрапивши в організм з водою і їжею,— органи травлення, що призводить до загального отруєння організму. При попаданні крапель на шкіру через 2–6 год. з’являється почервоніння, потім виступають пухирці, а через 2–3 доби — виразки.

При вдиханні загальноотруйних речовин відчувається: запах гіркого мигдалю, металевий присмак, оніміння кінчика язика, запаморочення, тривожність, жар у роті, поколювання навколо очей.

Задушливі ОР спричинюють: кашель, стиснення у грудях, запаморочення, болі в серці, нудоту, блювоту. Згодом ці явища минають і настає стан уявного благополуччя (прихований період). Після нього з’являються задуха, головний біль, кисневий голод, серцева слабкість, підвищення температури тіла до 38–39°С.

Психохімічні ОР викликають сухість у роті, приливання крові до шкіри, прискорене серцебиття, погіршення зору, головний біль, запаморочення, психічний розлад (порушення свідомості, мислення, слухові галюцинації, марення).

ОР подразнювальної дії викликають жар і біль у роті, горлі та очах, сильне сльозовиділення, кашель, утруднене дихання.

У разі застосування хімічної зброї, виникнення виробничої аварії начальник цивільної оборони об’єкта терміново організовує оповіщення керівництва і всіх працівників підприємства про небезпеку. Якщо трапилося витікання СДОР, то оповіщається також населення, яке мешкає поблизу об’єкта і в напрямку можливого поширення отруйних газів. Населення повинне слухати повідомлення штабу ЦО і діяти за його вказівкою. Організовується розвідка, яка встановлює місце аварії, вид СДОР, ступінь зараження території та повітря, стан людей у зоні зараження, кордони зон забруднення, напрям і швидкість вітру в приземному шарі, напрям поширення зараженого повітря.

Уражених після надання їм допомоги доставляють у незаражений район, а в разі необхідності — до лікувального закладу.

Продукти харчування і вода в зоні зараження перевіряються, і приймається рішення про їхню дегазацію або знищення.

Необхідно пам’ятати, що чим швидше люди покинуть заражену місцевість, тим менша небезпека ураження. Залишати заражену територію треба швидко, намагаючись не піднімати пилу і не торкатися оточуючих предметів. На зараженій території не можна знімати засоби захисту, курити, їсти, пити. Після виходу з району зараження потрібно пройти санітарну обробку, змінити білизну або весь одяг. Ці самі правила поведінки стосуються населення, яке опинилось у зоні хімічного зараження отруйними речовинами.

Крім того, необхідно вміти захистити органи дихання від СДОР і вміти надавати першу допомогу при отруєнні (див. табл.2).

Таблиця 2

Дії при зараженні СДОР

	Назва СДОР
	хлор	аміак	сірко-водень	двоокис сірки	акрило-нітрил	синильна кислота	фосген	бензол
Перша допомога
Свіже повітря	+	+	+	+	+	+	+	+
Тепло	+	+	+		+		+	+
Кисень	+	+	+		+	+	+	+
Штучне дихання	+		+					+
Промивання 2 % содовим розчином шкіри та слизистих	+			+
Промивання 2 % розчином борної кислоти шкіри, слизистих		+	+
Тепле молоко із содою			+
Антидот						+
Захист органів дихання
ЦП-5, ЦП-7			+	+	+	+	+	+
Промислові протигази, ізолюючі протигази	+	+	+	+	+	+	+	+

1.3. Характеристика біологічної зброї, біологічних засобів та осередку біологічного ураження.

Дивись презентацію

Біологічною (бактеріологічною) зброєю називають спеціальні боєприпаси та бойові прилади із засобами доставки, споряджені біо­логічними засобами. Вона призначена для масового знищення жи­вої сили, сільськогосподарських тварин і посівів, а також псування деяких видів військових матеріалів і спорядження. Як біологічні боєприпаси можуть використовуватись авіаційні бомби, касети, кон­тейнери, розпилювальні прилади, боєприпаси реактивної артилерії, бойові частини ракет, портативні прилади (генератори аерозолів, розпилювальні пенали тощо).

3.1. Характеристика біологічних засобів.

Основу біологічної зброї становлять біологічні засоби — хворо­ботворні мікроорганізми (бактерії, віруси, рикетсії, грибки) та отру­ти (токсини), що виробляються деякими бактеріями.

Розрізняють такі види біологічних засобів:

— із класу бактерій — збудники чуми, сибірки, сапу, туля­ремії, холери, меліоїдозу та ін.;

— із класу вірусів — збудники жовтої пропасниці, натураль­ної віспи, різних видів енцефалітів та ін.;

— із класу рикетсій — збудники висипного тифу, плямистої пропасниці, пропасниці мухи цеце та ін.;

— із класу грибків — збудники бластомікозу, кокцидіоїдомікозу, гістоплазмозу та ін.

1.3.2. Осередок біологічного ураження.

Унаслідок використання біологічної зброї та розповсюдження на місцевості хвороботворних бактерій і токсинів можуть утворюва­тися зони біологічного зараження та осередки біологічного ураження.

Зона біологічного зараження — це район місцевості або об­ласть повітряного простору, які заражені біологічними збудниками захворювань у небезпечних для населення межах. Зону зараження характеризують види бактеріальних засобів, які використовуються для зараження, розміри, розташування стосовно об'єктів господар­ської діяльності, час утворення, ступінь небезпеки та її зміни в ча­сі. Розміри зони зараження залежать від виду боєприпасів, способе використання бактеріальних засобів, метеорологічних умов.

Осередком біологічного ураження називається територія, на якій внаслідок дії біологічної зброї виникли масові ураження лю­дей, тварин, рослин. Він характеризується видом використаних за­собів, кількістю уражених, тривалістю збереження дії збудників хвороби.

У зоні бактеріологічного зараження запроваджують спеціальний режим — карантин або обсервацію.

Карантин — суворий режим ізоляції певної групи населення з метою запобігання розповсюдженню інфекційних захворювань. У зоні карантину не дозволяється виходити зі своїх житлових приміщень. Продукти харчування і предмети першої необхідності доставляються додому. Вихід (виїзд) із районів, у яких оголошено карантин, забороняється.

Обсервація — медичне спостереження за певною верствою населення. В зоні обсервації медична служба цивільної оборони виявляє захворювання, проводить профілактичні заходи, робить спеціальні щеплення. Обмежується спілкування між людьми. Навчальні та культурно-освітні заклади можуть продовжувати свою роботу, але за умови суворого виконання встановлених правил.

Населення, яке перебуває в зоні бактеріологічного зараження, повинне суворо додержувати вимог медичної служби ЦЗ. Надзвичайно важливо не порушувати режиму харчування. Можна їсти тільки ті продукти, що зберігалися в холодильнику або в закритій тарі. Їжу слід обов’язково піддавати тепловій обробці, воду для пиття — кип’ятити.

Велике значення в цих умовах має чистота осель, дворів, місць загального користування. Необхідно суворо дотримуватися вимог особистої гігієни: щодня митися, щотижня міняти натільну і постільну білизну, постійно стежити за чистотою рук, волосся. В усіх випадках, перебуваючи в зоні бактеріологічного зараження, потрібно зберігати спокій і додержуватися встановлених прав.

П.2. Сучасні звичайні засоби ураження. Осколкові, кулькові та фугасні боєприпаси. Правила поводження з ними.

Осколкові боєприпаси призначені головним чином для ураження людей. Найефективніші боєприпаси цього типу — кулькові бомби. Особливістю таких боєприпасів є величезна кількість (від кількох сотень до кількох тисяч) уламків масою від частки грама до кількох грамів. Кулькові протипіхотні бомби можуть бути роз­міром від тенісного до футбольного м'яча й містити до 6 тис. мета­левих або пластмасових кульок діаметром 5-6 мм. Радіус ураження такої бомби залежно від калібру — від 1,5 до 15 м. Кулькові бомби скидають із літаків у спеціальних упаковках (касетах), що містять 96-640 бомб. Від дії відштовхувального заряду касета над землею руйнується, кулькові бомби розлітаються й вибухають на площі до 250 тис. м². Оснащуються вони різними підривачами: інерційними, натискної, натяжної або уповільненої дії.

Головне призначення фугасних боєприпасів — руйнування промислових, житлових і адміністративних будівель, залізничних та автомобільних шляхів, ураження техніки й людей. Головним ура­жаючим фактором фугасних боєприпасів є повітряна ударна хви­ля. Вони відрізняються високим коефіцієнтом наповнення вибухо­небезпечними речовинами, який складає 55 % від загальної маси боєприпасу.

Кумулятивні боєприпаси призначені для ураження броньова­них цілей. Принцип їхньої дії заснований на пропаленні загороди потужним струмом продуктів детонації вибухонебезпечних речовин із температурою 6-7 тис. градусів і високим тиском. Сфокусовані продукти детонації спроможні пропалювати отвори в броньованих перекриттях завтовшки десятки сантиметрів і спричиняти пожежі.

Боєприпаси об’ємного вибуху, або «вакуумна бомба» — авіаційна касета, наповнена рідким окисом етилену. Під час вибуху утворюється аерозольна хмара діаметром до 15 м. Вона переміщується з киснем повітря і підривається в кількох місцях детонаторами. У зоні детонації за кілька десятків мікросекунд розвивається температура 2500–3000ºС. У момент вибуху всередині хмари з паливно-повітряної суміші утворюється відносна порожнеча. Головним вражаючим чинником боєприпасам об’ємного вибуху є ударна хвиля. Ці боєприпаси за своєю потужністю займають проміжне положення між ядерними та фугасними боєприпасами. Надлишковий тиск у фронті ударної хвилі на від- стані 100 м від центра вибуху може досягти 100 кПа (1 кгс/см²).

2.2. Заходи безпеки при поводженні з вибухонебезпечними предметами

До вибухонебезпечних предметів відносяться: бойові припаси (патрони, гранати, снаряди, міни, бомби та ін.), вибухові речовини (тротил, пластичні вибухові речовини) та вибухові пристрої.

Дотепер на території України залишаються не знешкодженою дуже велика кількість вибухонебезпечних предметів, що залишилися після війн і сучасних боєприпасів.

Вибухонебезпечні предмети можуть бути виявлені всюди, де проходили бойові дії: в полях і городах, у лісах і парках, у воді річок, озер і водоймищ, у будинках і підвалах на території колишніх артилерійських і авіаційних полігонів та в інших місцях.

Ще під час війни, у міру звільнення нашої землі від фашистських загарбників, проводилось у широкому масштабі суцільне розмінування місцевості. Однак вдалося виявити далеко не всі вибухонебезпечні предмети, особливо ті, які знаходяться на великій глибині.

Згодом частина з них виходить на поверхню внаслідок господарської діяльності людини і сил природи. Під впливом зміни температур і атмосферних опадів у снарядах, мінах, авіабомбах і інших вибухонебезпечних предметах, що пролежали тривалий час у землі, сталися зміни, у зв’язку з чим вони становлять ще більшу небезпеку.

Найбільшу небезпеку в бойовій обстановці для цивільних громадян мають міни-пастки («сюрпризи») які своїм виглядом нагадують звичайні побутові предмети. За своєю будовою вони різноманітні та бувають натяжної, натисної, електричної та комбінованої дії. Характерною ознакою встановлення мін пасток є наявність натяжних дротів, які можуть бути прикріплені до дверей, вікон та інших предметів.

Забороняється:

• розбирати, розпилювати боєприпаси, викручувати з них підривники;

• витягати (виплавляти) з корпусів вибухівку;

• брати в руки, завдавати по них ударів;

• переносити їх із місця на місце;

• кидати в багаття та розводити вогонь над ними;

• збирати і здавати їх у металобрухт.

Відразу ж після виявлення таких предметів необхідно позначити їх покажчиком із попереджувальним написом, за можливості забезпечити їх охорону та негайно повідомити органи міліції та військкомат.

Пам’ятай! У кожній авіабомбі, снаряді, міні, гранаті, боєприпасі таїться смертельна небезпека для людини.

Згідно зі ст. 263 Кримінального кодексу України носіння, зберігання, придбання, виготовлення, передача чи збут бойових припасів, вибухових речовин, або вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу караються позбавленням волі на строк від 2 до 5 років.

П.3. Запалювальна та високоточна зброя, заходи та засоби захисту від неї.

Дивись презентацію

Запалювальна зброя як засіб збройної боротьби має багатовікову історію. Вогонь як зброя здавна використовувався для нанесення поразки живій силі та знищення військового майна, для запалювання дерев’яних оборонних споруд.

Запалювальна зброя — це засіб поразки живої сили та військової техніки супротивника, дія якої заснована на використанні запалювальних речовин.

Головними вражаючими факторами запалювальної зброї є теплова енергія, яка виділяється під час її застосування та токсичні для людини продукти горіння.

Вражаюча дія запалювальної зброї на людей проявляється у вигляді:

• опіків шкіри;

• ураження (опіків) шляхів дихання;

• теплового удару, внаслідок перегріву тіла людини;

• механічного впливу на людину вогневого шторму при суцільних пожежах;

• позбавлення можливості дихати, тому що часткового вигорає кисень у повітрі, особливо в закритих спорудах.

Крім того, запалювальна зброя здійснює на людину сильний морально-психологічний вплив, що знижує її спроможність до опору вогню.

Головні групи запалювальної зброї

До запалювальної зброї як засобу бойового використання належать авіаційні та артилерійські запалювальні боєприпаси, гранатомети, вогнемети, вогневі фугаси, гранати, набої, шашки.

Запалювальні речовини та суміші — це спеціально підібрані речовини або суміші речовин, спроможні тліти та горіти з виділенням великої кількості теплової енергії. Вони діляться на такі головні групи:

• запалювальні суміші на основі нафтопродуктів (напалми);

• самозапалювальні суміші;

• металізовані суміші (пірогелі);

• терміти й термічні складові;

• звичайний і пластифікований білий фосфор;

• сплав електрон та інші.

За умовами горіння запалювальні речовини поділяються на:

• які горять у присутності кисневого повітря (напалми, білий фосфор);

• які горять без доступу кисневого повітря (терміти).

Напалми, самозаймисті суміші та пірогелі добре прилипають до різних поверхонь, зброї, техніки, одягу та тіла людини, чим можуть наносити людям тяжкі опіки, підпалювати зброю і техніку, а також створювати пожежі.

Пірогелі спроможні пропалювати тонкі листи металу. Вони легко запалюються і тяжко піддаються вилученню та гасінню. При горінні напалми розвивають температуру близько 1000–1200°С. Самозаймисті запалювальні суміші погано гасяться водою та розвивають температуру 1100–1300°С.

Терміти — спресована суміш порошкоподібних окисів із гранульованим алюмінієм. При горінні термітів і термічних складових теплова енергія виділяється при взаємодії окисів одного металу з другим, перетворюючись у рідкий розплавлений шлак із температурою близько 3000°С. Палаючі терміти спроможні пропалювати залізо і сталь.

Білий фосфор — тверда отруйна високо образна речовина. Зберігається під шаром води. У повітрі фосфор самозаймається та палає, виділяючи при цьому велику кількість їдкого білого диму, розвиває температуру до 1000°С.

Палаючий фосфор спричиняє тяжкі опіки, які довго не заживають.

Електрон — сплав магнію (96 %), алюмінію (3 %) та інших елементів. Займається при температурі 600°С та горить білим і блакитнуватим полум’ям, розвиваючи температуру до 2800°С.

Захист від вражаючої дії запалювальної зброї

Для захисту особового складу від вражаючої дії запалювальної зброї використовують: закриті споруди, озброєння та військову техніку, місцеві матеріали (щити, мати з гілок і трави), засоби індивідуального захисту шкіри й органів дихання, одяг, місцевість (ями, печери, яри).

Надання першої допомоги починається з гасіння самим потерпілим або за допомогою товариша запалювальних речовин, які попадають на шкіру та одяг. Щоб негайно припинити дію полум’я, необхідно швидко зняти одяг і засоби захисту, на які потрапили запалювальні речовини. Якщо зняти одяг не має можливості, полум’я слід гасити такими способами:

• закрити ділянку, яка горить грубою щільною тканиною, плащ-палаткою, шапкою, брезентом, перекривши доступ до неї повітря та загасити вогонь;

• засипати місце, яке горить, піском або землею;

• опустити вражену частину у воду, особливо при гасінні речовин, які займаються самостійно та фосфорних запалювальних сумішей;

• напалм, пірогель, фосфор гасити за допомогою вогнегасника, бажано повітряно- пінного або порошкового;

• лягти на землю або іншу поверхню, яка не горить, і притиснути до неї місце горіння одягу;

• якщо горить одноразово декілька ділянок одягу з двох або більше сторін, необхідно збити полум’я, перевертаючись по землі.

Забороняється гасити запалювальні речовини незахищеними руками. Для захисту від запалювальних речовин необхідно вийти з осередку пожежі, прикривши ніс і рот вологою тканиною (хустинкою, рушником).

Історична довідка

У період Першої світової війни були розроблені конструкції термітно-сегментного снаряду та фугасного вогнемета з пороховим генератором тиску, які зараз є основою конструкцій сучасних запалювальних боєприпасів і засобів використання.

Перед Другою світовою війною та в період її ведення були створені танкові, фугасні та ранцеві вогнемети. Відомий стрибок у розвитку запалювальної зброї був зроблений у 1992 році, коли була розроблена та запропонована для військового використання горюча суміш на основі бензину із загусником, яка складалася з алюмінієвих солей нафтенової та пальмової кислот. Відтоді такі запалювальні суміші називають напалмами.

Американці широко використовували напалми в бойових діях проти Японії та на островах у Тихому океані, а після Другої світової війни — у війні з Кореєю та Південним В’єтнамом.

У 1980 році в Женеві відбулася конференція ООН щодо заборони використання запалювальної зброї до мирного цивільного населення.

Домашнє завдання

Вивчити класифікацію отруйних хімічних речовин.

Вивчити заходи безпеки при поводженні з вибухонебезпечними предметами.

Прочитати відповідний параграф підручника «Захист Вітчизни. 10-11 клас» ред. Бака, ст. 236-248