Тактична медицина -це мабуть, наймолодший розділ медицини. Перші
публікації з'явилися тільки 1996 році. Лікарі досліджували причини смерті при
проведенні військових операцій і зосередили саме увагу на порятунку життя
пораненого. Впровадження цього курсу для кожного бійця в західних арміях
призвело до гарних результатів - кількість загиблих від поранень в армії США
зараз є найнижчою за всю історію. І сьогодні курс тактичної медицини є
обов’язковим при підготовці багатьох армій світу. Тактична медицина враховує
той факт, що місце і обставини в яких надається допомога під час бойових дій,
принципово відмінні від звичних лікарень, салону карети швидкої допомоги або,
навіть, тротуару серед міста.
Що відбувається
зазвичай після катастрофи, пострілу, бійки, ДТП в мирний час? До потерпілого
збігаються перехожі, хтось викликає швидку, хтось просто спостерігає збоку. А
якщо припустити таку поведінку під час бою? Поранений боєць (йому боляче, тече
кров), але чи може підрозділ залишити бій, для допомоги пораненому? Ні! Скільки
ще буде поранених у такому випадку. Ось чому для збереження життя інших бійців,
уникнення додаткових поранень, вимоги тактичної медицини суперечать природному
бажанню кинути все і допомогти. Кожен має це робити сам. В умовах бойових дій
чіткі вміння і знання можуть і повинні рятувати життя. Гіркий досвід цієї
відносно молодої науки омитий кров'ю, болем втрати, однак шляхом спроб та
помилок, поєднання практики, логіки та сухої статистики врешті-решт вдалось
досягнути непоганих результатів та зниження смертності бійців.
Причиною
створення розділу «Тактична медицина» стала неочікувана російсько-українська
війна, яка виявила повну неготовність Збройних Сил України (ЗСУ) та суспільства
до забезпечення виживання військових та населення уражених сучасними видами
зброї під час ведення бойових дій.
Про це свідчить статистика. Майже 30%
поранених у цій війні гине. Навіть, під час Другої світової війни цей
показник в Червоній армії не перевищував 25%. Чи є
невідворотними такі жахливі втрати? Для порівняння.
У
військових конфліктах, в яких беруть участь армії країн - членів НАТО гине не
більше 3% поранених! Причому, якщо в ЗСУ головна задача не дати загинути тим,
кого можна врятувати, то медицина країн альянсу вже успішно вирішує завдання
вищого рівня – порятунку тих, хто завжди вважався безнадійним і гинув у 100 %
випадків. Британські військові медики повідомляють, що їм тепер вдається
врятувати 25 % таких «безнадійно»
уражених. Цьому сприяє доступна сучасна високотехнологічна медична допомога
кращих клінік, ретельно розроблена схема евакуації поранених, що дозволяє
розпочати надавати спеціалізовану висококваліфіковану лікарську допомогу не
пізніше, ніж через годину після поранення.
Ранній
початок лікарської допомоги є фактором, який значно покращує шанси на
виживання та відновлення функцій у пораненого. Тому існує поняття «золотої години» - перша година після поранення, протягом якої повинно
розпочатись надання кваліфікованої лікарської допомоги.
Кожний боєць будь-якої сучасної
західної армії, крім майстерного володіння озброєнням, фізичної та тактичної
підготовки, досконало володіє прийомами надання медичної допомоги в бойових
умовах. Більше того, він завжди впевнений, що його товариші також будуть знати,
що робити в разі його поранення і нададуть допомогу, як тільки умови бою це
дозволять. Українські вояки нарешті теж мають бути впевнені у кваліфікації
своїх товаришів і самі повинні знати, вміти та бути готовими надати першу
допомогу, коли вона знадобиться. Питання повинно стояти так, що боєць, який не
володіє знаннями з тактичної медицини є небезпечним сам для себе та своїх
товаришів.
Вміння надавати першу долікарську допомогу
напряму пов’язано з поняттям життязберігаючої компетентності. Слід відзначити,
що поняття «Перша долікарська допомога» включає як вміння надати самодопомогу
так і володіння основами реанімації, навичками зупинки кровотеч та
іммобілізації переломів різних типів, надання допомоги потерпілим в НС від різноманітних вражаючих факторів,
в умовах бойових дій та навичок транспортування потерпілого. Відповідно
компетентна людина повинна вміти надати допомогу собі та тим, хто її потребує.
ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ
НАДАННЯ ДОМЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ В УМОВАХ БОЙОВИХ ДІЙ
Основні принципи і етапи
надання допомоги пораненим у бойових умовах.
Чи спостерігали ви
коли-небудь, як надають допомогу потерпілому?
Пригадайте,у якій
послідовності надавали допомогу потерпілому фахівці.
Основними причинами смерті 80-90% поранених стали масивна
крововтрата та шок. При цьому локалізація поранень в 48% випадків - в тулуб, у
31% – у верхні та нижні кінцівки, у 21% – в шию чи пахові ділянки, де проходять
магістральні кровоносні судини. Пошкодження, які виникають у сучасних збройних
протистояннях, значно обмежують час надання домедичної допомоги на полі бою.
При кровотечі з магістральних судин кінцівок (стегнова, плечова) поранений гине
до 2 хв. (локалізація рани – ділянка плеча (пахвова ямка) або стегна (пахова
ділянка)). Причина смерті – швидка втрата значної кількості крові. При кровотечі із судин шиї (сонна артерія,
яремна вена) смерть настає теж до 2 хв. (локалізація рани – ділянка шиї).
Причини смерті – швидка втрата значної кількості крові, засмоктування повітря в
крупні вени і закупорка ним судин. При кровотечі із судин голови поранений може
загинути від декількох секунд до однієї години (локалізація рани – волосиста
частина голови). При зовнішній артеріальній кровотечі з ран передпліччя,
гомілки чи тулуба смерть може настати до однієї години. При виникненні
непрохідності верхніх дихальних шляхів, через западання язика, за умови втрати
свідомості (травма голови, шок) в положенні на спині поранений гине до 5 хв.
Причина смерті-зупинка серця внаслідок недостатнього надходження кисню. При
раптовій зупинці серця внаслідок ударної хвилі, закритої травми грудної клітки,
сильного стресу смерть настає через 5 хв. При проникаючому пораненні грудної
клітки смерть настає від 10-15 хв. до однієї години (локалізація рани – ділянка
грудної клітки). Причини смерті – виключення легені з боку поранення з акту
дихання, втрата значної кількості крові.
Запам'ятай!
Умовно розрізняють два місця надання домедичної допомоги
під час ведення бойових дій: а) безпосередньо в секторі обстрілу – зоні прямого
обстрілу зі значним ризиком отримання кульового чи іншого поранення;
б) в секторі укриття-місці захищеному від прямого вогню
противника елементами природного (пагорби, схили) чи штучного походження
(стіни, будинки, захисні інженерні конструкції).
Виділяють три етапи надання
допомоги пораненим у військово-польових умовах.
Перший етап – допомога в «червоній зоні» (англ. Care Under Fire – в
різних джерелах перекладається як: «надання допомоги під вогнем», в зоні обстрілу),
Другий етап – допомога в «жовтій
зоні» (англ. Tactical Field Care –
в різних джерелах перекладається як: «надання допомоги на полі бою», «надання допомоги в військово-польових умовах», «надання
допомоги в зоні укриття»),
Третій етап – надання допомоги під час тактичної евакуації з поля бою в медичні заклади «зеленої зони» – мобільні
польові госпіталі, військові чи цивільні шпиталі, спеціалізовані клініки (англ. Tactical Evacuation Care).
Перший
етап. Надання допомоги «під вогнем»
Перший етап -
при наданні допомоги в «червоній зоні»
рятувальник знаходиться під вогнем супротивника, що значно обмежує
допомогу, яку він може надати. Допомога переважно складається з використання
джгута для зупинки небезпечної для життя кровотечі з ран в області кінцівок і
якнайшвидшого переміщення потерпілих у безпечне місце.
В умовах бою бути
бійцем-рятувальником – це вторинна місія.
Основна функція – виконати первинну місію. Першим пріоритетом
на полі бою є ведення вогню у відповідь і відбивати ворогів. Можна надавати
допомогу пораненим солдатам, тільки якщо це не заважатиме виконанню первинної місії.
Цілі під час надання допомоги пораненим в
зоні обстрілу:
1) Виконати бойове завдання;
2) Запобігти більшій кількості жертв (дбати
про безпеку власну та інших бійців);
3) Зберегти життя пораненого.
Такий підхід базується на наступних важливих
принципах:
- Лише необхідне втручання у кожний
конкретний період процесу надання допомоги;
- Необхідне медичне втручання,
застосоване у неправильний період під час бойових дій, може привести до
додаткових жертв.
Після завершення етапу
надання медичної допомоги в умовах обстрілу надається медична допомога в «зоні
укриття» - у військово-польових умовах.
Другий
етап – надання
медичної допомоги у військово-польових умовах в жовтій зоні
Починати ІІ етап надання медичної допомоги
у військово-польових умовах після того, як рятувальник і поранений
більше не знаходяться під прямим вогнем противника. На цьому етапі є більше
часу для надання допомоги. Однак бойова обстановка може змінитися, і ви можете
опинитися знову в умовах обстрілу. При наданні медичної допомоги
у військово-польових умовах медичне обладнання та матеріали часто
обмежені тими, які були принесені на поле бою бійцем-рятувальником або окремими
солдатами.
Процес і процедури при наданні медичної
допомоги у військово-польових умовах після завершення етапу надання
медичної допомоги в умовах обстрілу:
·
Оцінити стан пораненого
застосовуючи правило C-A-B-C
(Критична кровотеча – Дихальні шляхи
– Дихання – Циркуляція) і
надати пораненому необхідну допомогу.
· Оглянути пораненого на наявність
небезпечних для життя кровотеч.
· Зробити необхідні заходи для відновлення прохідності дихальних шляхів,
включаючи введення носоглоткового повітроводу при необхідності.
· Обробити будь-які відкриті ушкодження грудної клітини. В разі напруженого пневмотораксу
провести декомпресію.
· Перевірити стан кровоспинного
джгута, якщо він застосовувався. Якщо на етапі надання медичної допомоги
в умовах обстрілу ви накладали пораненому джгут для зупинки кровотечі
з ран кінцівок, перевірити кровотечу.
· Оглянути пораненого на
наявність незначних кровотеч.
· Оглянути пораненого на предмет наявності будь-яких
необроблених ран на
кінцівках, які можуть бути небезпечні для життя, і обробити їх.
· Продовжувати обробляти інші
травми (накладення шин
на переломи, перев’язка інших ран, опіків і т.д.).
· Ввести знеболюючі
та антибіотики з
польової аптечки IFAK. Використовуючи IFAK пораненого. Не використовувати свою
польову аптечку, так як вона може знадобитися вам самим.
· Вживати необхідних заходів для запобігання розвитку шокового стану або надати допомогу при шоку, що вже
розвинувся.
· Передати інформацію про медико-санітарну обстановку
командиру підрозділу. При необхідності викликати
військового парамедика (санітарного
інструктора) з додатковими засобами. Повідомити командира підрозділу, якщо
поранений не зможе продовжити виконання бойового завдання.
· Слідкувати за пораненим.
Слідкувати за рівнем свідомості кожні 15 хвилин і диханням пораненого. Якщо він
у свідомості - розмовляти з ним при можливості –
підбадьорити, заспокоїти.
· В разі необхідності підготувати
пораненого до евакуації. Записати дані клінічного огляду, відомості
про виконані лікувальні заходи.
Третій
етап – надання допомоги
під час тактичної евакуації.
При
здійсненні евакуації допомога надається до надходження постраждалого в пункт
збору або до медичної установи.
Розрізняють немедичну та медичну евакуацію.
1) Немедична евакуація потерпілого відноситься до переміщення потерпілих з
використанням немедичного транспортного засобу або літального апарату. Під час
такої евакуації рятувальник може перебувати з потерпілим для надання йому
допомоги під час транспортування.
2) Медична евакуація
відноситься до
евакуації потерпілих з використанням спеціалізованого санітарного автомобіля
або санітарного літака. На медичних транспортних засобах для евакуації
(наземних і повітряних) присутній медичний персонал для надання потерпілим
допомоги під час евакуації.
В обох випадках допомога надається по
протоколу C-A-B-C! (Критична кровотеча – Дихальні шляхи, Дихання –
Циркуляція) в послідовності та за правилами описаними для другого етапу.
Поранених слід оперативно переміщати на
наступний рівень надання допомоги, інакше наявні цінні ресурси витрачатимуться
на підтримання пацієнтів, що перешкоджатиме іншим постраждалим отримати допомогу.
Це корисно
знати!
Об'єм
домедичної допомоги в секторі обстрілу-переведення з положення на спині в положення
на боці. Тимчасова зупинка кровотечі;
в секторі
укриття: первинний
огляд пораненого (визначення ознак життя, швидке обстеження), СЛР, накладання
пов'язок, фіксація переломів, підготовка до транспортування пораненого в
безпечну зону.